"Ці цифри увесь час нас непокоять". Чи слід зобов’язати українських дітей навчатися в польських школах?

Якусь мить я спостерігаю за нею: як вона сидить, спершись на подушку біля великого вікна кав'ярні. Вона переглядає відео на телефоні, іноді посміхається тому, що бачить. Час від часу відриває очі від мобільного телефону й нервово озирається навколо. Схоже, вона когось чекає.

Надворі середина червня, одразу пополудні.

М. 14 років, і я зустрічаю її в кав'ярні Spoko Cafe на вулиці Кредитовій в центрі Варшави. М. нарешті зустрічається поглядом зі мною. Коли відповідає посмішкою на посмішку, я підходжу.

- Вже після уроків? - заводжу розмову.

- Я на канікулах, - відповідає вона після миті вагання. А коли бачить моє обличчя, то додає: "Я - в онлайні".

М. приїхала до Польщі у березні 2022 року з мамою та дорослою сестрою. Вони з Дніпра. Хоча вони вже більше року живуть у Варшаві, М. навчається в українській школі, де канікули на місяць довші і починаються на початку червня. Вона записалася на онлайн-уроки там.

Але це не такий онлайн, як у нас на дистанційному уроці. М. зазвичай не бачиться на камеру з вчителями та друзями. "Я роблю тести", - пояснює вона.

Простіше кажучи: у неї є матеріал для вивчення заданої теми, а потім вона має пройти тест і показати, чи засвоїла тему. З її слів ніхто не перевіряє, чи робить вона це самостійно.

М. приходить до кав'ярні-саітлиці Spoko Cafe у центрі Варшави, створеного з думкою про молодих біженців, щодня. Вона тут від відкриття до закриття. Вона одна з нових учасниць клубу, але з тих пір, як потрапила сюди, кожен день проводить біля вікна кафе. Крім понеділка, бо лише тоді Spoko не працює.

Я познайомилася також із 17-річним В., який пробує свої сили в польській ремісничій школі.

І групу інших підлітків, які сказали, наприклад таке:

- Навіщо мені до польської школи, якщо я хочу повернутися до Києва?

- Я й так не маю тут друзів поляків. Навіщо мені це?

- Зате там можна отримати залік, не треба старатися.

- Мама каже, що хвилюватися за школу після війни будемо.

Таких дітей у Польщі тисячі. Їхні батьки заявляють, що вони не навчаються в наших школах, тому що продовжують навчання онлайн в Україні. Однак ніхто не впевнений, чи це відбувається насправді. Як наголошують експерти Центру громадянської освіти (CEO), у цій системі все базується на деклараціях.

Польське міністерство освіти визнає, що вірить українському міністерству, яке каже, що "вони вчаться у нас". А міністр Пшемислав Чарнек стверджує, що немає правових підстав стежити за тим, чи молоді біженці з України, які не є учнями польської школи, навчаються дистанційно в українській школі.

Українське міністерство довіряє даним своєї системи, куди батьки записують дітей на дистанційне навчання. Але перевірити, чи вчаться, як і чого саме? - практично неможливо. І варто пам’ятати, що через пандемію COVID-19 для багатьох із них це вже четвертий рік дистанційного навчання.

Ще на початку жовтня 2022 року в польських школах і дитсадках було 192,5 тисячі дітей з України, але на кінець 2022/2023 навчального року їх було приблизно 180 тисяч (у тому числі близько 42 тисячі у дитячих садках). Це ще не кінець проблем. Бо коли подивитися на базу даних PESEL, яка має включати всіх мешканців Польщі, виявляється, що українців шкільного та дошкільного віку більш ніж удвічі більше.

Доля таких як М., погано задокументована і викликає особливе занепокоєння в освітян і громадських організацій.

- Ми не знаємо, скільки з них взагалі не навчається, але ми знаємо, що кожна така історія матиме довгострокові наслідки як для цих дітей, так і для суспільства тут, у Польщі, - коментує доктор Єнджей Вітковський з Центру громадянської освіти.

Які можуть бути наслідки і чому до цього має бути діло також батькам польських учнів?

На тривожні цифри першим звернув мою увагу доктор Єнджей Вітковський. Наприкінці квітня Центр громадянської освіти провів аналіз кількісних даних про присутність українських учнів у польських школах. Дослідники порівняли дві цифри: кількість учнів в освітній інформаційній системі (SIO) і неповнолітніх - в базі даних PESEL.

Виявилося, що більше половини дітей-біженців шкільного віку залишаються поза системою польської освіти. І чим старші діти - тим гірше. Лише кожен п'ятий (22 відсотки) підліток з України відвідував польську школу. 

- І ці цифри увесь час не дають нам спокою, - каже доктор Вітковський.

Тим часом вже 4 відсотки учнів в Польщі є воєнними біженцями. Якби всі з тих, хто є в нашій країні, навчалися в школах, то їх було б аж 9 відсотків. У 85 тисячах шкільних класів уже є принаймні одна дитина з України.

- Ми як суспільство маємо нести відповідальність за дітей, які залишаються поза системою. Ознайомитися з їхньою ситуацією та заохочувати їх та їхніх батьків до входження до польської системи освіти. Чому? Тому що навіть якщо ми всі хочемо, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася, ми також маємо враховувати сценарій, що багато українців залишаться тут на роки чи навіть назавжди. А без контакту з польською школою їм буде важче, наприклад, вийти на ринок праці чи розпочати навчання у виші. А це означає, що фрустрація багатьох молодих людей, які постраждали від війни, зростатиме. Багато з них отримають освіту та роботу нижче своїх прагнень і можливостей, і це загрожує не лише їх незадоволенням, але й соціальними конфліктами, - стверджує доктор Вітковський.

Комусь може здатися, що після більш як року перебування в Польщі українські діти та молодь уже інтегрувалися. 

- Але для більшості це неможливо, - зазначає доктор Вітковський. - Я чув від лінгвістів, що може знадобитися навіть 2-3 роки, щоб набути мовних знань у сфері освіти, аби дитина з України справді могла викласти всі свої знання польською. У школі зазвичай не оцінюють те, що ти знаєш, а тільки те, що ти вмієш продемонструвати, написати, сказати. Інколи нам здається, що молодь добре спілкується на перервах, тобто, в нашому розумінні, "розмовляє польською"... Але одна справа розповідати про улюблену комп’ютерну гру, а зовсім інша - демонструвати знання будови інфузорії-туфельки. "Фотосинтез" - це важче слово, ніж "гра", - пояснює він.

Тим часом, порівняно з 2021/2022 навчальним роком, у 2022/2023 навчальному році, що щойно закінчився, кількість підготовчих відділень (спеціальних класів, де іноземці зосереджені на вивченні польської мови) зменшилася з 2414 до 956. Учнів з України було лише близько 14 тисяч, тобто 8 відсотків всі учнів-біженців.

Це означає, що більшість студентів, незважаючи на незнання польської мови, відвідували звичайні, загальнодоступні заняття, які - як вказує, наприклад, Омбудсмен - можуть бути несприятливим, особливо для старшої молоді. Чому? Тому що молодь має надто великі труднощі з польською мовою, щоб впоратися з вивченням все складніших предметів. У той час як діти дошкільного віку навчаються багато чому через гру, для восьмикласника, який знає лише базові фрази польською, уроки фізики є викликом.

Що потрібно таким громадським організаціям, таким як CEO, щоб покращити становище українських учнів у польських школах? Не тільки гроші. - Нам також потрібно, щоб урядовці говорили чітко, чітко і часто, що для них важливо, щоб діти з України інтегрувалися з польськими дітьми та отримували найкращу освіту, - каже Вітковський.

Водночас чим далі від початку війни, тим можновладці рідше це роблять. Усвідомлюючи до того ж, що настрої в суспільстві змінюються.

З одного боку, у звіті Польського економічного інституту "Поляки та українці - виклики інтеграції біженців", опублікованому у квітні 2023 року, бачимо, що лише трохи більше 3 відсотків. респондентів вважають, що через наплив біженців з України погіршилося навчання їхніх дітей у польських школах або виникли проблеми із записом дітей у ясла чи дитсадки. З іншого боку, в мережі можна знайти сотні коментарів, у яких батьки і особи, які видають себе за них, скаржаться, наприклад, на те, що "українські учні розвалюють урок", отже "вчителі знижують рівень до їхнього, а попереду ж іспити".

Марта, мама цьогорічної випускниці однієї з варшавських початкових шкіл, стверджує, що ця напруга виходить за межі мережі, у реальний світ. - У нас були батьківські збори, де якісь люди наїхали на вчительку, що "вони не хочуть", що "чому ці діти мають бути саме в нашому класі", - каже вона. - А в нашій класній групі (онлайн чаті - ред.) писали набагато гірші речі, - додає Марта.

Дослідження показує, що найбільш неприязна стосовно українців частина польської громадської думки, не хоче ні українців у Польщі, ані щоб Польща підтримувала Україну. У цьому наративі українські біженці - це крайні націоналісти, які ненавидять поляків і організовують за їхній кошт успішне життя над Віслою, - випливає зі звіту "Прийдуть і заберуть" про антиукраїнську мову ненависті в польському Twitter, підготовленого Гельсінкською фундацією з прав людини та Фундацією "Центр" імені професора Броніслава Геремка.

Тільки в листопаді 2022 року в польськомовному інтернеті з’явилося понад 73 тисячі дописів з антиукраїнським наративом, а серед акаунтів, які найчастіше поширюють негативний контент проти України, - акаунти партії "Конфедерація" та одного з її депутатів Гжегожа Брауна. Такими ,зокрема, є результати інтернет-моніторингу, проведеного Асоціацією "Демагог" та Інститутом моніторингу медіа.

Пости з дезінформацією про Україну та українців також розміщували в Інтернеті в останні місяці публічні особи, пов’язані з правлячим табором, включно з тими, хто займає важливі посади в освіті.

Наприклад, куратор освіти Малопольщі Барбара Новак лише за кілька тижнів після початку російської агресії написала у Twitter: "Хвиля українців, які втікають від війни, наповнила рідні антипольські кола надією викорінити бодай трохи польськості. Вони постулюють припинення викладання польської історії та літератури під приводом піклування про почуття українців. Не погодимося на відмову від польськості!"

Коли Асоціація "Демагог", яка займається, серед іншого, дезінформацією, запитала у Міністерства освіти і науки, чи планує воно вжити заходів для видалення з посади куратора, міністерство відповіло, що цитована заява "була опублікована в її приватному акаунті в соціальних мережах і не пов’язана з діяльністю Управління освіти в Кракові".

Тим часом діти з України страждають не лише у зв'язку з такими дописами, як наведений вище. Зрозуміло, що в польських школах вони також мають бути бенефіціарами так званої інклюзивної освіти, тобто підтримки учнів з особливими освітніми потребами. І це теж не до вподоби частині правих, на чолі з інспектором освіти Малопольщі Барбарою Новак. І замість того, щоб розвивати, це називають ідеологією.

Все це перешкоджає інтеграції та освіті біженців, які могли б отримати користь від інклюзії.

За словами доктора Вітковського, вирішенням важкої ситуації українських дітей було б запровадження обов’язкового навчання в Польщі для тих, хто вже тут живе. - Кожен наступний рік, коли ми цього не робимо, є для них роком освітніх втрат, - каже Вітковський. 

- Можливо, це не вдасться зробити для всіх учнів одразу. Можливо, варто почати, наприклад, з найменших, а старші, у яких іспити в Україні, нехай навчаються онлайн. Але це точно те, про що нам потрібно терміново говорити, - підкреслює він. - Школи, які прийняли українських учнів, мають отримати підтримку в інтеграції нових учнів. Це довгий процес, який триватиме кілька років. Необхідно навчати викладачів методиці роботи з іноземними студентами. Того, чого вони навчилися - часто самостійно, за покликом серця - навесні 2022 року - не вистачить, - зазначає Вітковський.

Подібний з доктором Вітковським погляд на проблему мають міжнародні організації - ЮНІСЕФ і УВКБ ООН (Управління Верховного комісара ООН у справах біженців), що підтверджується даними, зібраними Центром громадянської освіти. За інформацією ЮНІСЕФ і УВКБ ООН, більше половини українських дітей-біженців не відвідують школи в Польщі.

Агенції ООН у справах дітей та біженців закликають українських батьків реєструвати своїх дітей у системі освіти та попереджають, що низьке охоплення шкільною освітою може призвести до соціальної ізоляції. У таких людей проблеми не тільки з працевлаштуванням у майбутньому, але й із налагодженням повсякденних соціальних стосунків вже сьогодні.

Фахівці обох агенцій ООН підкреслюють, що стаціонарне навчання дітей-біженців у безпечному місці з однолітками та вчителями є важливим не лише для навчання дітей-біженців, а й для їх соціалізації, психічного здоров’я та гарного самопочуття.

- Школи виходять за межі місць лише навчання, особливо під час війни, - наголосив нещодавно, через 500 днів після нападу Росії на Україну, Рашед Мустафа Сарвар, національний координатор представництва ЮНІСЕФ з питань реагування на потреби біженців у Польщі.

А онлайн-шкіл та дистанційного навчання недостатньо? "Ці методи забезпечують короткострокові рішення, не підтримують соціальний розвиток і часто не мають позитивного освітнього ефекту в довгостроковій перспективі. Діти в Україні вже втратили роки очного навчання через пандемію COVID-19", - нагадують у спільній заяві дві агенції ООН.

Тим часом, згідно з розпорядженням міністра освіти і науки від 21 березня 2022 року, діти з України звільнені як від дошкільної підготовки, так і від навчання в школі. Достатньо того, що вони навчаються у закладі, що працює за українською системою, з використанням методів і методик дистанційного навчання. Ну, або принаймні декларують це.

Заступник міністра освіти Томаш Жимковський у відповідь на одне з депутатських звернень пояснив: "Вищезгадане, обмежене в часі рішення було запроваджено через мобільність біженців з України, тимчасовий характер спеціальних положень щодо навчання цих людей та бажання Міністерства освіти і науки України продовжувати навчати молодих українців у національній системі освіти".

А в березні 2023 року в ефірі радіо Wnet міністр Чарнек сказав: "Дво-, три- або п'ятимісячна ситуація не змінить багато, але якщо це триватиме довше, ми повинні запровадити певні елементи освіти, навіть якщо ці діти не хочуть вступати до польської школи. (…) Ми не можемо дозволити, щоб кілька сотень тисяч дітей з України були поза системою освіти на рік, два чи три".

Але перед самим закінченням цього навчального року прес-служба Міністерства освіти і науки у відповідь на запитання tvn24.pl визнала, що поки міністерство не має наміру змінювати правила.

Я вирішую поговорити зі спеціалістами про становище учнів-біженців з України, яким загрожує соціальна ізоляція.

Я зустрічаюся з Томашем Щепанським та Анджеєм Орловським у маленькому офісі у варшавському районі Прага. Вони багато років спільно творять GPAS, тобто Групу педагогіки та соціальної анімації. Це вуличні працівники, також відомі як вуличні педагоги, які працюють з молоддю в Празі-Північ, а вже кілька років також у варшавському районі Воля. Вони йдуть туди, де підлітки проводять вільний час - на вулиці та в під’їзди, які багато хто намагається оминати навіть поглядом.

Тепер вони та їхні співробітники також добираються до юних біженців з України.

- GPAS працює на Празі вже 30 років, - нагадує Томаш. - Наша специфіка в тому, що у нас тут немає ні клубу, ні кімнати відпочинку, ні стаціонарної пропозиції. Ми працюємо на вулиці. Іноді це подвір’я багатоквартирного будинку, іноді сходи багатоповерхівки, кілька парків на околиці, - додає він.

- Прагу багато років недофінансували, було багато злочинного світу, соціального житла, соціальних проблем, - продовжує Анджей. - І діти, які не хотіли вчитися, не хотіли ходити ні в які "світлиці". Вони тікали з дому та реагували агресивно, бо часто самі зазнавали насильства. І від однолітків, і домашнього.

- Наші методи дозволили нам достукатися до них і підтримувати з ними якісь стосунки. І стосунки є першим кроком, щоб дати їм певні знання про світ. Озброїти компетенціями, які дозволять порадити собі в житті, навіть незважаючи на те, що світ, у якому вони живуть, не є приємним, - наголошує Томаш.

Після агресії Росії проти України, коли тисячі молодих людей втекли від війни до Польщі, вуличні працівники вирішили використовувати методи з Праги та Волі для роботи з підлітками з України. Але цього разу для них створили місце зустрічі. Це, власне, оте Spoko Cafe, де в червні я зустріла М.

Анджей: "Допомога їм була такою природною реакцією від початку. У перші тижні до Польщі приїхало багато міжнародних гуманітарних організацій, але для ефективної роботи їм тут потрібні були люди та підтримка. Вони також зверталися до нас".

Спочатку стрітворкери допомогли на Східному вокзалі, де встановили спеціальний намет із ігровою зоною для дітей (потрібне було безпечне місце для них після довгої дороги). А коли на вокзалі стало не так людно, вихователі вирушили зі своєю просвітницькою пропозицією та діяльністю до місць проживання біженців, тобто до так званих центрів перебування.

- Це було схоже на кадри з фільму-катастрофи, - згадує Анджей. 

- Кілька тисяч людей, жодної рриватності. Багато дітей, тут же поруч - хворі люди похилого віку. Наші аніматори поверталися звідти нажаханими. Ми всі знали, що люди не можуть залишатися там надто довго, інакше це закінчиться погано. А єдине, що ми могли зробити, це приїхати туди з мобільною школою і навчати такої нібито-математики через забави, - зізнається він.

Згодом міська влада запросила стрітворкерів до співпраці над черговими проектами. - Їх цікавила переважно робота з молоддю, яка збиралася в Свєнтокшиському парку біля Палацу культури і науки, - каже Томаш.

- Це був червень минулого року. Нас запитали, чи можна щось зробити з цими молодими людьми, тому що їхні великі групи на вулицях починали викликати деяку тривогу. Такий страх, і що наркотики, алкоголь чи насильство обов'язково з'являться там скоро. Як це буває з молоддю, незалежно від її походження, - наголошує він.

- Досить швидко з'ясувалося, що цей парк - не місце для випивок, а просто місце зустрічі. Ну де вони мали зустрітися, коли в них не було ні власного дому, ні грошей? Багато з них добиралися до парку з розкиданих по місту центрів перебування, в яких їх розташували, - нагадує Анджей.

У Telegram (популярний у Східній Європі месенджер) розташований неподалік скейтпарк функціонував як місце зустрічі у Варшаві. Багато зелені, стіл для пінг-понгу, лавки. Тієї весни була чудова погода, і українська молодь із задоволенням цим користувалася.

- А ми там вешталися і намагалися завоювати довіру, - усміхається Анджей. Приносили спортивний інвентар, запитували, що потрібно молоді. З часом ті почали розповідати про свої потреби: хтось шукав психолога, хтось роботу, хтось скаржився на насильство.

У листопаді, коли погода почала псуватися, багато людей з парку, природно, перемістилися до нововідкритого кафе Spoko. Цей простір анімували стрітворкери з Праги. І власне тому першими гостями кав’ярні стала молодь із парку.

Це місце в центрі Варшави, на перший погляд, нічим не відрізняється від звичайного кафе. Є різнокольорові декорації, стелаж з книгами та настільними іграми, подушки, дивани на додаток до звичайних столів. Може трохи здивувати стіл для пінг-понгу чи вішалка з одягом для обміну. Але в хіпстерських барах можна й не таке побачити.

Але замість бариста тут два аніматори. Каву вони вам не зварять, не покладуть у воду лід і лимон. Ви повинні зробити все самі.

Вони лише вітаються, відмічають прибуття іншої людини, приймають реєстрацію на додаткові заходи, наприклад, майстер-класи чи місце в окремій кімнаті, де - якщо там якраз не відбувається зустріч з психологом, консультантом з професійної кар'єри чи дієтологом - можна побавитися на ігровій приставці.

У цей червневий день вони якраз мають трохи спокою. Але взимку бували дні, коли на цих кількох десятках метрів з’являлося до 120 людей. По кілька десятків одночасно.

Послугами кав'ярні можуть скористатися люди від 14 до 22 років. Проект реалізується у партнерстві та співфінансуванні Норвезької ради у справах біженців та в рамках програми "Паяцик. Психосоціальна допомога Польської гуманітарної акції".

М. каже мені, що це єдине місце, де може посидіти, не витрачаючи грошей. Їй дуже подобається бути тут, хоча зізнається, що їй прикро, що все ще має лише одну приятельку.

У Spoko, як і в школі, підлітки збираються у групки і мають свої звичаї. М. все ще новенька і належить до молодших завсідників кав'ярні. В., старший на три роки, на запитання, як він сюди потрапив, вільно відповідає польською (М. ще погано розмовляє, ми часто щось показуємо жестами в розмові, я намагаюся вгадати, що означають окремі українські слова, переформулюю свої запитання щоб порозумітися, з кожною хвилиною в нас виходить краще). 

- Як тільки ми сюди приїхали, я багато сидів у парку, там можна було зустріти друзів. Коли відкрили це місце, з часом ми просто перебралися сюди, - розповідає він. В. навчається в професійній школі в Польщі і одночасно відвідує онлайн технікум в Україні. 

- Але знаєте, цей технікум - це трохи афера, бо це не нормальна наука. Ні для мене, ні для тих, хто там. У цьому навчальному році там не провели жодної практики, взагалі не торкалися жодного обладнання. Не можна стати механіком онлайн, - визнає він.

В. каже, що знає багатьох, хто користується лише онлайн-навчанням, і кількох, які взагалі не навчаються. - Вони кажуть, що хочуть перечекати і повернуться до школи, коли повернуться додому. Але я трохи в це не вірю. Це так довго триває, - розводить руками.

Пару хвилин розмовляю з аніматорами в Spoko. Вони не знають, хто і як вчиться, хіба що сам про це скаже. - Буває, що хтось вчиться тут, домовляються робити уроки разом, але не це наша головна мета, а інтеграція, наголошують вони. 

- І це складно, бо хоч Spoko відкритий для всієї молоді, в тому числі з Польщі, і навіть поруч є кілька шкіл, поляки сюди майже не ходять. І ось так поляки та українці ростуть практично поруч один з одним, - додають вони.

Найбільше аніматорів хвилює, що буде, коли закінчиться фінансування Spoko. Грошей вистачить лише на кілька місяців (на місяць роботи кафе потрібно близько 50 тисяч злотих, бо воно орендує приміщення за ринковими цінами).

Подібні побоювання мають і директори шкіл, які часто наймають для дітей допоміжних вчителів та міжкультурних асистентів лише завдяки грантам для неурядових організацій. - Не знаю, як воно буде, коли ці гроші закінчаться. З нами ніхто не розмовляє, - почула я від директора однієї з варшавських початкових шкіл.

- Батьки українських дітей часто не знають, на що вони мають право в школах. А ще самі борються з мовним бар'єром. І тому важливо, щоб польські батьки, наприклад, окрім скарг на те, що біженці занижують стандарти, тиснули на школи, щоб не прибрати цих дітей, а щоб вони отримували належну підтримку. Це також наш спільний інтерес, - наголошує доктор Вітковський.

Бо хоч найбільше українських дітей - у Варшаві, проблема їхнього навчання стосується всієї Польщі.

У вівторок, 18 липня, заступник міністра Томаш Жимковський від імені міністерства підписав "план роботи" Міністерства освіти і науки та ЮНІСЕФ щодо підтримки учнів з України. 

- Ми продовжуємо те, що створювали разом у Польщі багато років. Ця співпраця виявилася надзвичайно важливою у дуже важкі часи збройного конфлікту, - запевнив Жимковський. Він додав, що "завдяки допомозі ЮНІСЕФ польська держава може ще повніше допомагати дітям і молоді з України, які знайшли місце в польських навчальних закладах і польських університетах".

План включає посилення цифрової трансформації та підвищення цифрових компетенцій учнів, підтримку психічного та психосоціального здоров’я, кампанію продовження навчання до отримання повної освіти, аналіз польської та української базової навчальної програми, підготовка вчителів, педагогів та психологів для підтримки українських дітей та молоді в їхній інтеграції та подальшій освіті в Польщі.

Українське телебачення в прямому ефірі Безкоштовно та без реєстрації