"Під прицілом переслідувачів опинилася польськість". Урочисте вшанування пам'яті жертв НКВС

Церемонія вшанування тисяч жертв так званої "польської операції НКВС у 1937-38 роках відбулася у Варшаві перед Пам’ятником полеглим і закатованим на Сході.

"Через 17 років після поразки Червоної армії у битві під Варшавою, в результаті якої переможені більшовики залишили територію нашої країни, поляки, які проживали в СРСР, стали об’єктом помсти. Так звана "польська операція" була спрямована на винищення польської меншини", - нагадав президент Анджей Дуда у листі, який зачитав голова Кабінету Президента Польської Республіки Павел Шрот.

Президент звернув увагу, що "під прицілом переслідувачів опинилася польськість". "Не країна з її адміністрацією та армією, а її дух, ідентичність і культура, які визначили самобутність наших співвітчизників на сході. Сьогодні оцінюють, що в результаті наказу комісара внутрішніх справ Миколи Єжова від 11 серпня 1937 року, загинуло 111 тисяч поляків, а 30 тисяч потрапили на заслання", - підкреслив президент.

"Однак польськість, яку зненавиділи совєти, це не лише в їхня поразка на околицях Варшави в 1920 році. Польськість також означала провал двох радянських проектів соціальної інженерії, які мали призвести до створення подоби польської соціалістичної радянської республіки. Оскільки над Віслою створити таку республіку не вдалося, ідеологи комуністичного режиму намагалися втиснути польську меншину в два створені для неї національні регіони", - написав президент, додавши, що "на території України було створено Мархлевщину, а в Білорусі - Дзержинщину". . "Два адміністративні центри, які мали створити вигляд польської автономії в межах СРСР", - пояснив він.

"У таких умовах робилися спроби формувати суспільство, еліти якого мали б у майбутньому очолити новий збройний похід на Польщу, щоб остаточно приєднати її до території Радянського Союзу", - зазначив президент у листі, додавши, що "обидва експерименти не вдалися".

Президент нагадав, що "нескорена національна меншина заплатила найвищу ціну за непокору та вірність спадщині своїх батьків". "Польська операція" НКВС була геноцидом на етнічному ґрунті. Це було остаточне свідчення безпорадності совєтів перед польською любов’ю до свободи та незалежності", - підкреслив він.

"Сьогодні, стоячи біля варшавського пам’ятника полеглим і закатованим на Сході, ми віддаємо шану нашим співвітчизникам, які 86 років тому спочили в безіменних могилах. Тим, хто опинився у вагонах для худоби, щоб дістатися сибірських таборів і степів Казахстану. Тисячі з них не мають могил. Їхня могила - вагон, що здіймається до неба на площі Матері Сибірячки. Шана їхній пам'яті!" - завершив свій лист Анджей Дуда.

- Коли в середині вересня 1937 року на стіл Йосипа Сталіна надійшов перший звіт із перших тижнів антипольської операції, проведеної НКВС, диктатор і злочинець Сталін не приховував свого задоволення. Написав: "Дуже гарно, дуже добре. Продовжуйте копати і нищити польсько-шпигунський бруд. На славу Радянського Союзу", - нагадав заступник голови Інституту національної пам’яті доктор Кароль Полейовський.

- Це відображає суть усієї спланованої, людовбивчої операції, спрямованої проти поляків, яка була геноцидом на етнічному ґрунті, - відзначив він.

- Сьогодні, після понад 80 років, ми чудово усвідомлюємо, що це був перший етап радянської боротьби з польськістю, яка мала наступні етапи у 1939, 1940 та наступних роках радянського панування на польських землях, - сказав віце-голова IPN.

Він зазначив, що "цей злочин, скоєний у 1937-38 роках, є жахливим хоча б через масштаби жертв, яких зазнало польське населення Радянського Союзу".

- За підрахунками, на території Радянського Союзу на той час проживало понад 1 мільйон 200 тисяч поляків. Близько 200 тисяч поляків було вбито не тільки в антипольській операції, але й раніше і пізніше, що становить 18-19 відсотків всього польського населення Радянського Союзу, - нагадав Кароль Полейовський, додавши, що "це була гекатомба для польської громади".

- Антипольська операція НКВС була не лише виявом ненависті до поляків, які проживали в Радянському Союзі, але це була також акція, спрямована проти ІІ Польської Республіки, проти польської держави, яка з точки зору Кремля, з точки зору Сталіна, вважалася форпостом ненависного капіталістичного світу, - сказав він.

- Звичайно, сьогодні можна сказати, що для Сталіна це був момент підготовки - аби розв’язати війну і нести комунізм на захід Європи. Комуністи в Радянському Союзі та в Росії ніколи не відмовлялися від цієї мети, - зазначив він.

- Поляків карали за те, що вони були поляками, за те, що вони ототожнювалися з традицією, релігією, культурою, за те, що не дозволяли себе радянизувати, - відзначив заступник голови Інституту національної пам’яті.

- Сьогодні, після понад 80 років, ми згадуємо ті події, віддаючи шану польським мешканцям Радянського Союзу. Нехай пам'ять про цю жертву збережеться в нас для наступних поколінь. Слава їхній пам'яті, - сказав Кароль Полейовський.

Урочистості, організовані Інститутом національної пам’яті перед Пам’ятником полеглим і закатованим на Сході, завершилися екуменічною молитвою за жертв радянського геноциду, яку відслужило духовенство Римо-Католицької та Православної Церков, та покладанням вінків представниками державної влади, самоврядування та військових.

"Після поразки у війні з Польською Республікою більшовицьке керівництво розробило концепцію радянізації поляків, які залишилися на схід від лінії кордону, визначеної Ризьким договором. Вона мала на меті зробити їх комуністичними яничарами корисними в наступному збройному протистоянні. Було визначено два польських національних регіони: у 1925 році так звана Мархлевщина в Україні та у 1932 р. Дзержинщина в Білорусі, де були поселені польські родини, піддані глибокій комуністичній індоктринації", - пишуть на сайті IPN, додаючи, що "проте виявилося, що поляки стійкі до пропаганди і не мають наміру відмовлятися від своєї віри та національних традицій".

Нагадаємо, що в середині 1930-х років почалися депортації польського населення з територій, які після Ризького договору 1921 року увійшли до складу Радянського Союзу. На підставі постанови Ради Народних Комісарів СРСР від 28 квітня 1936 року близько 50 тисяч поляків депортували до Сибіру та Казахстану.

Як пояснили, "остаточне вирішення" польського питання було здійснене наказом № 00485 від 11 серпня 1937 року, виданим наркомом внутрішніх справ Миколою Єжовим і затвердженим Сталіним і Політбюро ЦК ВКП(б). Поляків у Радянському Союзі вважали шпигунами "варшавської розвідки", що було підставою для "повної ліквідації (...) основних кадрових ресурсів польської розвідки в СРСР". "Акція проводилася в запаморочливому темпі, смертні вироки, винесені в окружному управлінні НКВС, перед виконанням мали затверджувати в Москві, але в силу встановлених норм в центр висилали списки прізвищ вже розстріляних людей - часто 2000 на день", - пише сайт IPN.

"Тіла вбитих перевозили в навколишні ліси, де їх ховали в глибоких ямах у добре прихованих місцях. Вони спочивають у Биківні та Куропатах, а також у Москві-Бутові, Левашові під Санкт-Петербургом, Смоленську, Харкові, Вінниці та багато інших місцях", - йдеться в інформації.

В ній нагадують, що ретельно сплановане знищення охопило також Москву і Московську область, Ленінград, Дніпропетровський край, Красноярськ і весь Сибір. Згідно зі збереженою документацією, кількість виконаних вироків оцінюється в понад 111 тис., стільки ж було відправлено до в'язниць і трудових таборів. З