Найбільший військовий альянс у світі. Так розширилося НАТО

НАТО, або Організація Північноатлантичного договору, була створена в 1949 році, і її першими членами були США, Канада, Велика Британія, Бельгія, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія та Португалія.

Під час першого розширення до союзу в 1952 році приєдналися Греція і Туреччина, а через три роки - Західна Німеччина. У відповідь Радянський Союз і сім країн Східної Європи утворили Варшавський договір.

Мета НАТО, як сказав його перший генеральний секретар Гастінгс Лайонел Ісмей, полягала в тому, щоб "to keep Russians out, the Americans in and the Germans down" (тримати росіян подалі, американців поруч, а німців - під контролем). Згідно з першим пунктом цього принципу європейські союзники сховалися під ядерною парасолькою США, що було необхідно з огляду на перевагу сил Варшавського договору в Європі. Створення Пакту гарантувало, що американські війська залишаться в Європі.

В основі альянсу лежить принцип, згідно з яким напад на будь-якого члена вважається нападом на всіх - його порівнюють з "принципом д'Артаньяна"з "Трьох мушкетерів", тобто "один за всіх, усі за одного". В НАТО це було сформульовано у статті 5 Вашингтонського договору, яка у разі агресії проти держави-члена зобов’язує інших "надати допомогу атакованій країні шляхом негайного вжиття, індивідуально або разом з іншими країнами, таких заходів, які вони вважають необхідними, включаючи використання військової сили, для відновлення та підтримки безпеки в північноатлантичному просторі".

Під час холодної війни ряди НАТО поповнила ще Іспанія - в 1982 році.  Наприкінці тієї епохи близько 900 000 солдатів союзницьких військ були розміщені в ФРН, майже половину з них становили війська США.

Після розпаду СРСР і розпуску Варшавського договору в США з'явилися голоси за самоліквідацію альянсу в умовах зникнення попередньої загрози. Переміг варіант посилення політичного виміру НАТО, який мав стати сторожем стабільності в Європі; це також був спосіб залучення колишніх членів радянського блоку до спільноти ліберально-демократичних країн.

Реалізацією ролі стабілізатора світового порядку стали операції НАТО на Балканах у 1990-х роках. Авіаудари по позиціях боснійських сербів призвели до перемир'я у війні в Боснії та Герцеговині та Дейтонського миру. Бомбардування Сербії в 1999 році призвело до визнання незалежності Косова.

Ідея подальшого розширення НАТО спочатку не знайшла підтримки в США. Проти цього виступили більшість медіа та зовнішньополітичних експертів. Вони стверджували, що прийняття східноєвропейських країн до НАТО зруйнує співпрацю з Росією.

Політичний істеблішмент у США переконали на користь розширення НАТО просування демократичних реформ у Польщі та інших країнах-претендентах. У Мадриді в липні 1997 року лідери країн НАТО запросили Польщу, Чехію та Угорщину. Побоювання Москви заспокоїли шляхом створення Ради НАТО-Росія. У 1998 році Сенат США ратифікував поправку до Вашингтонського договору, необхідну для розширення, і 12 березня 1999 року три згадані країни стали членами альянсу.

Процес розширення триває й досіі. У 2004 році до НАТО були прийняті Болгарія, Естонія, Литва, Латвія, Румунія, Словаччина та Словенія, у 2009 році - Албанія та Хорватія. Чорногорія стала членом у 2017 році, а Північна Македонія - у 2020 році.

Положення статті 5 про спільну оборону атакованої країни були реалізовані вперше після нападу Аль-Каїди на США 11 вересня 2001 року. Вторгнення до Афганістану, де переховувався глава цієї терористичної організації Усама бен Ладен, відбулося як дії коаліції сил Альянсу під командуванням США. Подібний характер мала місія НАТО в Лівії в 2011 році, яка прискорила падіння диктатури Муаммара Каддафі. У новій стратегічній доктрині альянс оголосив, що тепер він проводить операції "за межами зони" своєї початкової діяльності, тобто в Європі та Північній Америці, і таким чином стає глобальним альянсом.

У відповідь на російську анексію Криму в 2014 році були створені сили дуже високого рівня готовності, здатні відреагувати всього за кілька днів, які популярно називають "шипом" НАТО. З самого початку вони функціонували як елемент стратегії стримування Росії. Вони складаються з солдатів у найвищій бойовій готовності, делегованих на ротаційній основі державами-членами. Ці солдати залишаються у своїх підрозділах, але повинні мати можливість протягом 48-72 годин відправитися куди завгодно, де потрібно встромити "шип".

Напад на Україну в 2014 році спричинив повернення НАТО до своєї початкової ролі щита від зовнішньої агресії.

Штаб-квартира Альянсу знаходиться в Брюсселі, столиці Бельгіх, а Об’єднане оперативне командування НАТО - у бельгійському місті Монс.

Об’єднані збройні сили всіх членів НАТО налічують приблизно 3,5 мільйона солдатів і військового персоналу. Сукупні військові витрати членів у 2020 році становили понад 57 відсотків загальносвітових витрат. Крім того, країни-члени погодилися до 2024 року досягти або підтримувати витрати на оборону на рівні принаймні двох відсотків свого ВВП.

У структурі НАТО є дві вертикалі. Цивільна включає, серед іншого, Північноатлантичну раду, що складається з представників країн НАТО, а військова - Військовий комітет НАТО, який видає рекомендації Північноатлантичній раді щодо військових стратегій, Операційне командування НАТО, відповідальне за військові операції НАТО та Об’єднане командування з питань трансформації займається плануванням оборони та розвитком військового потенціалу.