Робота помічником вчителя дає українським біженцям не так гроші, як стабільність, відчуття сенсу і мету. На цю роботу зголошуються не лише ті, хто вчителював на батьківщині. - Чоловік, який навчав студентів мехатроніки в Україні, в Польщі перекладає математику та грає з дітьми у волейбол, - розповідає Александра Войташек з Фундації "Польський центр міжнародної допомоги".
Вони трохи психологи, а трохи - репетитори. Пояснюють, чому на уроках не можна встромити носа у смартфон, хоча в школі під Харковом це дозволяли. І яка різниця між контрольною і класною роботою, і чого від них хоче цей математик. Лише у Варшаві працює вже кілька сотень асистентів і асистенток, а школи та дитсадки постійно просять ще.
- Дитина з дитиною завжди порозуміється, а от у контакті з дорослими може буває гірше. Ти маєш допомагати, і це моя робота, – коротко описує Юлія, колись вчителька математики в 1-4 класах в Україні, а нині помічник вчителя в початковій школі на околиці Варшави. Допомагає і старшим, на яких незабаром чекає середня школа, і малим, які загубили змінні капці. А часто ще й батькам, які губляться в лабіринті польської системи освіти.
За два дні додалося 234 українських педагоги
Вже навесні, завдяки домовленості столичної мерії з Фундацією "Польський центр міжнародної допомоги" понад двісті українських вчителів і вчительок знайшли роботу в навчальних закладах Варшави. Ціле літо вони працювали зі своїми учнями. Зараз вони повернулися до своїх шкіл, і фонд набирає більше людей.
- У Палаці молоді у Варшаві ми реєструємо вчительок та вчителів-біженців з України для роботи в польських школах. За два дні було зареєстровано 234 українських педагоги. Невдовзі буде ще один набір, - повідомляє Станіслав Аєвський з Фундації "Польський центр міжнародної допомоги".
Александра Войташек додає, що в польських школах працюють і хочуть працювати не тільки вчителі. І не тільки вчительки.
- У нас є економісти, перекладачі, пару пенсіонерів - викладачів вишів . Раніше чоловік викладав студентам мехатроніку, а тепер перекладає математику та грає з дітьми у волейбол, - каже вона.
Зворушливі історії та робота, яка дає відчуття сенсу
Як людина, яка приймає заявки, Оля вислухала багато зворушливих історій. Про будинки та міста в Україні, яких уже немає, про кошмар Бучі, про чоловіків, які залишилися.
- На початку квітня мій (чоловік - ред.) підвіз нас до кордону в Перемишлі. Потім він повернувся, а я з мамою та донькою поїхала до Варшави, - розповідає Віта.
Найлегше було дочці. Вона хотіла навчатися в Польщі і три роки до того вчила мову. Тепер пішла на менеджмент у Варшавський університет. Віта, як вчителька, влаштувавшись на роботу з дітьми, теж відчула сенс. Найгірше з матір'ю - вона дуже сумує. А влаштуватися на гідну роботу нелегко.
Помічники вчителя - на одностайну думку тих, хто прийшов у четвер до Палацу молоді записатися - мають гідні умови. 25 злотих за годину чистими, а годин має бути шість. Заробітна плата - за програмою Фонду "Польський центр міжнародної допомоги" «Готівка за працю».
Але не менш важливо, що вони відчувають себе потрібними. Наталія, вчителька англійської мови, пояснює, що українські діти після приїзду до Польщі добре чулися, сприймали це як пригоду, а тепер сумують.
- І ми маємо бути шматочком пластиря на цю тугу, - додає вона.
Źródło: PAP
Źródło zdjęcia głównego: Shutterstock