Дітей біженців можна записати до дитячих садків і ясел, як і польських дітей. Але чи можна?

1,1 мільйона – саме стільки дітей, за даними UNICEF, прибуло з України до Польщі до кінця березня, тобто в перші тижні агресії Росії проти України. Пізніше їхня кількість могла збільшитися, але незначно, оскільки динаміка міграції з України впала. Втім польській владі доля більшості цих дітей невідома або майже невідома. Позаяк сказати бодай щось ми сьогодні можемо дише про дітей, які були зараховані до польської системи освіти. А таких в перші дні травня налічували близько 200 тисяч.

– Із них 140 тисяч це учні початкової школи, 40 тисяч – в дитячих садках, а майже 20 000 - учні середніх шкіл, – підрахував на прес-конференції міністр освіти і науки Пшемислав Чарнек.

Чому всі ці цифри так сильно різняться? Де решта дітей і чому вони не в польських школах, садочках і яслах? А якщо наймолодші туди таки потрапили (що у випадкут дитсадків і ясел не так легко, про що за хвилю), то яка їх доля? Давайте перевіримо.

Почнемо зі шкіл. Ми насправді не знаємо, наскільки велика група учнів, які перебувають у Польщі, зважилася на дистанційне навчання, тобто виконує свій шкільний обов’язок в Україні. Міністр Пшемислав Чарнек час від часу говорить у мас-медіа, що їх півмільйона.

Ми запитали у прес-службі Міністерства освіти й науки, звідки вони отримують цю інформацію. Прес-секретар міністерства Адріанна Цалус запевнила: «Всю інформацію ми отримуємо від наших друзів з України. З того, що повідомила українська сторона, виходить, що понад 500 тисяч учнів навчаються дистанційно». Як українці це полічили, як оцінюватимуть обов’язкову освіту та видаватимуть атестати? Станом на 11 травня - невідомо.

Після численних прохань та нагадувань на адресу МОН нам вдалося встановити, що з тих близько 160 тисяч записаних до шкіл дітей в підготовчих відділеннях, де концентруються на вивченні мови, навчаються (станом на 5 травня) 38.4 тисячі. Отже кожна четверта українська дитина з зарахованих до шкіл, не мусить опановувати основну польску навчальну програму так як однолітки, а повинна зосередитися на адаптації до польської школи. Підготовчих класів створили аж 7156. «Аж», бо 24 лютого, коли Росія напала на Україну, було їх по цілій країні заледве 115.

Адріанна Цалус нагадує: «Вибір найбільш відповідного освітнього рішення для дітей та учнів, які прибули на територію Польської Республіки з території України у зв’язку з бойовими діями, що ведуться на території цієї держави, є обов’язком батьків. або особи, які доглядають за дитиною чи учнем».

Котрийсь із батьків або опікун повинен подати до муніципалітету за місцем проживання дитини чи учня, декларацію про те, що дитина чи учень продовжує освіту в українській системі освіти. Однак МОН не повідомляє, скільки осіб насправді подали такі заяви, і, як ми вже згадували, дані про дистанційне навчання отримує від українського міністерства.

Якщо ви думаєте, що це складно - у нас погані новини. Чим молодші діти, тим складніше. Спочатку погляньмо пильніше на ситуацію в дитячих садках.

Міністр Чарнек стверджує, що сьогодні дитячими садками користуються 20 тисяч дітей з України. Мало. І чомусь важко уявити, що ці малюки масово користуються тут дошкільною освітою дистанційно.

Дошкільнята, на відміну від дітей шкільного віку, мають право на дошкільну освіту. Право, а не обов'язок. Якщо батьки виявлять бажання, щоб дитина отримувала дошкільну освіту, органи місцевого самоврядування повинні дітям таке місце забезпечити. Діти громадян України можуть бути зараховані до дитсадків на тих самих умовах, що й діти з польським громадянством.

Для того, щоб сім’ї та діти могли цим правом скористатися, було змінено положення про кількість осіб у дошкільних групах. Тепер групи можна збільшити до 28 дошкільнят. Раніше 25 дітей – це був максимум.

У цього рішення є гарні і погані сторони. Гарна – у дошкільних групах для дітей-біженців одразу знаходиться місце. Погана – вихователі не отримують практично жодної підтримки, а розширена група, особливо дітьми, які не володіють польською мовою, є величезним освітнім викликом.

Тим часом, наприклад, у Бидгощі, за даними місцевого Управління освіти та спорту, станом на 11 квітня таких дітей було 250 у комунальних закладах та 240 - у недержавних.

Дитячі садки з появою українських дітей мусили швидко пристосуватися до нової реальності.

– Спочатку ми самі перекладали документи, положення, статут, на щодень нам допомагають у роботі з батьками онлайн-перекладачі, – каже Барбара Грика, одна з виховательок з Познані. 

– Я гадала, що через незнання мови діти будуть мати труднощі у спілкуванні та адаптації, але виявилося, що діти ефективно влилися в середовище. На днях з’ясується, наскільки українські мами зрозуміли особливості роботи дошкільного закладу а ще те, що догляд понад п’ять годин є платним і платним є харчування. Та досі з цими матерями немає складних ситуацій чи таких, в яких вони не виконують якихось обов’язків, – додає пані Барбара.

Увесь процес адаптації дітей до нових умов має успіх в принципі лише завдяки величезним організаційним зусиллям персоналу дошкільних закладів.

Найменше ми знаємо про навчання дітей віком до трьох років. У нас немає жодних даних про те, скільки дітей може з’явитися в цій системі, і зібрати ці дані важко. Чому? Догляд у яслах формально не є освітою і немає механізму для перевірки рівня зацікавленості такою формою підтримки. За якийсь час ми дізнаємося хіба що про кількість дітей, які цією формою підтримки скористалися.

Також не було підготовлено жодної програми на підтримку створення нових місць догляду за дітьми-біженцями. Такий брак даних і дій пов’язаний головним чином з тим, що робота з дітьми до трьох років – це не освіта, а лише догляд і допомога родині. То ж у цьому випадку немає аж так гострої потреби швидко й оперативно та створювати місця для дітей, як у дитячих садках та школах.

На сайті міністерства сім’ї марно шукати стратегії, інформацію, згадки, плани чи хоча б ідеї, як на практиці мала б виглядати підтримка українських родин у догляді за дітьми до трьох років. У міністерстві ми цього також не дізналися.

Спеціальний закон про допомогу українським біженцям дав можливість розширити ясельні групи – обмежень на кількість дітей немає. Закон також дозволяє створювати заклади з догляду в приміщеннях, які не відповідають умовам, зазначеним у ст. 25 Закону від 4 лютого 2011 р. про догляд за дітьми віком до 3 років. Однак, у зв’язку з тим, що ясельна освіта повністю фінансується за кошти органів місцевого самоврядування і не є, як дошкільна освіта, правом дитини на участь у системі освіти, додаткові витрати на забезпечення місць у яслах для дітей-біженців пріоритетними для місцевого самоврядування безумовно не будуть.

Українські родини можуть користуватися доглядом у яслах на тих самих умовах, що й польські. Вони також мають право на пільги, передбачені для польських дітей, такі як доплата 400 злотих на ясла для першої та єдиної дитини. Однак ця виплата призначається, якщо батьки платять щонайменше 400 злотих за ясла. Тому це не підтримує розвиток системи догляду та не сприятиме створенню нових місць. Кошти йдуть батькам, а в нинішній ситуації, коли родини потребують підтримки, кошти (у обмежений час) повинні надходити і до органів місцевого самоврядування на утримання та управління доглядом в яслах.

Наспрравді, залежно від міста, вартість утримання дитини в закладі становить 1000-1400 злотих.

Напередодні Великодня – на прохання Союзу польських митрополій (UMP) – про ясла дискутували на засіданні Групи з питань охорони здоров’я та соціальної політики Спільної комісії уряду та місцевого самоврядування. На думку UMP, розмір запропонованої урядом субвенції, яку має виплачувати Заклад соціального страхування (400 злотих), не покриває витрати на догляд та харчування в державних і недержавних яслах і дитячих клубах. 

– Це серйозна проблема, яку потрібно вирішувати якомога швидше, – зазначають представники місцевої влади.

Учні та малюки з українських сімей, незважаючи на те, що нам важко оцінити реальні масштаби явища, вже є в польській системі освіти та догляду. Як ми готові до такої зміни з погляду кадрового забезпечення?

Спецзакон дає можливість працевлаштувати людей, які приїхали до Польщі після 24 лютого, не чекаючи дозволу на роботу. Однак, як повідомили в МОН, для того, щоб вчитель з дипломом, який дає право працювати в українській школі, міг працювати у польській школі вчителем чи вихователем у дитсадку, він має спочатку пройти процедуру визнання або оцінювання диплому.

Польська система освіти не передбачає працевлаштування вчителів без визнаного диплому на посадах, окрім помічника викладача. Простіше кажучи, навіть найкращі вчителі з України в нашій системі можуть бути лише асистентом вчителя чи адміністративним персоналом.

Для громадян та громадянок України, які зацікавлені в працевлаштуванні в школі вчителем, шлях до цього довгий і досить складний. Для людей, які отримали дипломи до 2006 року, це оцінювання диплому, для випускників педагогічних факультетів, які отримали диплом після 2006 року, це нострифікація, тобто визнання.

Чим відрізняються ці процедури? Нострифікація (визнання) – це підтвердження польським університетом того факту, що особа, яка має диплом, може реально займатися своєю професією. Однак отримання нострифікації є трудомісткою і дорогою процедурою. Щоправда, вповноважені до нострифікації університети можуть відмовитися від стягнення плати за це, але можна обережно припустити, що, дотримуючись дисципліни власних витрат, вони неохоче відступатимуть від правила. Вартість нострифікації 3200 злотих. Тривалість - до 90 днів.

Для людей з дипломами, виданими до 2006 року, існує простіший, але також тривалий шлях підтвердження кваліфікації, який провадить Національне агентство з академічних обмінів. Тут процедура також повільна, а викладач повинен надати всі, перекладені присяжним перекладачем документи щоб підтвердити свою кваліфікацію. Так що це також витрати.

Про можливі полегшення в процедурах ми запитали 14 квітня в МОН, а 12 травня - отримали відповідь від прес-служби з витягами з чинних сьогодні нормативних актів.

Як на практиці виглядає працевлаштування українських вчителів у польських закладах я запитала Магдалену Кашуляніс з Спілки польських вчителів.

– У мене немає враження, що бажаючих визнати та підтвердити кваліфікацію є багато. По-перше, це довго триває, а людям, які приїхали до Польщі, потрібна робота зараз, а не через три місяці. По-друге, ця процедура дорога і невідомо, хто мав би її фінансувати. По-третє, кандидатів на роботу демотивують зарплати. Їх можна порівняти з тими, які ви можете отримати в сфері послуг, з тією різницею, що робота в сервісі є вже на зараз -, сказала Кашуляніс.

Скільки заробляє помічник вчителя в школі? А скільки в дитячому садку? Все залежить від місцевої влади – їхня зарплата Статутом вчителя не регламентована. Самі ж представники місцевої влади зізнаються, що часто мають для них лише мінімальну зарплату.

На порталі wynagrodzenia.pl зазначено, що найчастіше виплачувана платня помічника вихователя в садочку – 3200 злотих брутто.

Тому важко опиратися враженню, що при підготовці змін до закону передбачалося, що на роботу в школах та дитсадках потраплять люди, яким страшенно залежить аби працювати саме в освіті. Це дещо дивно.

Бо ринок праці у вчительській професії виглядає фатально, а вчителі кидають роботу в освіті. Залучення нових викладачів з України могло б надовго вирішити проблему кадрової кризи. Українські вчителі та вчительки після курсу польської мови могли б підтримати нашу систему освіти. Вже багато років в ній не вистачає вихователів дошкільних закладів і викладачів точних наук, професійно-технічних дисциплін, психологів. Однак навряд чи так станеться.

До старих проблем, на жаль, додалася нова: необхідність наймати міжкультурних помічників, тобто людей, які допомагають інтегрувати дітей у нове середовище. Барбара Грика: «Спочатку я думала, що нам одразу знадобиться підтримка україномовного вчителя, але діти швидко почали розуміти, що відбувається, і вже починають говорити. Проте нам потрібна людина, яка пояснює культурний контекст, допомагає дітям і батькам звикнути до нашої культури, але й також дбає про те, щоб навчати дітей їхньої культури та мови.

«Голос вчителя» попросив у Міністерства сім’ї та соціальної політики дані про українців. Згідно з інформацією, наданою на початок травня, наразі в Польщі знайшли роботу 102 тисячі громадян України. Переважна більшість із них, тобто 75%, – жінки.

Майже половина зайнятих, тобто 49,4 тис. біженців, працює, виконуючи просту роботу. Громадяни України працевлаштовуються робітниками  в промисловості та ремісниками – це 14,2 тис. осіб, працівниками сфери обслуговування та продавцями - 10,7 тисяч та механізаторами та монтажниками обладнання – 10 тисяч. Кілька тисяч людей влаштувалися як офісні працівники, спеціалісти, техніки та іншого роду персонал середньої ланки.

За даними ресурсу «Głos», лише 984 людини знайшли роботу в Польщі помічником вихователя дитини-іноземця. Якщо припустити, що насправді в школах і садочках навчається близько 200 тисяч таких дітей, то статистично один такий помічник припадає приблизно на 200 дітей.

Польський центр міжнародної допомоги (ПЦМД) фінансово підтримує тривалий процес працевлаштування українських освітян у рамках ініціативи «Готівка за роботу», яка реалізується в кількох польських містах, в т.ч. у Варшаві, Любліні, Седльцах, Гарволіні, Мінську Мазовецькому, а також у Лодзі та Бидгощі.

Центр фінансово підтримує працевлаштування українських вчителів. У рамках цього заходу органи самоврядування наймають українських педагогів, але їх заробітну плату покриває ПЦМД. Протягом періоду фінансової підтримки за цією програмою вчителі, які вже працюють помічниками в школах та дитсадках, можуть взятися до процедури підтвердження кваліфікації. Великою перевагою цього розв’язку проблеми є те, що вчителі відразу потрапляють до системи освіти, а після завершення програми зможуть влаштуватися вчителями відповідно до положень Закону про освіту. На жаль ця підтримка – тимчасова. 

Про практику працевлаштування вчителів у польській системі я розмовляла із співробітницею варшавської Ради освіти. В інтерв’ю вона підкреслила, що наразі хороших правових рішень немає, але дійсність така, що жодні рішення не були б добрими.

Робота вчителя – це регламентована професія, точно визначена приписами, і українські вчителі повинні якимось чином вписатися в польські стандарти. А проблем багато. Наприклад, та, що стосується визнання дипломів. 

- У нашій системі кваліфікація отримує вчитель, який пройшов відповідну кількість класів і підготовчих практик для роботи вчителем. Ми не знаємо, які рішення існують в українській системі, і ми не можемо бути впевнені, що вчитель з України відповідатиме формальним вимогам, які висуваються до вчителя з Польщі, - почула я. І чиновниця додає, що включення українських вчителів у польську систему є необхідним, адже в Польщі, ймовірно, залишиться кілька сотень тисяч дітей.

Ми також маємо, особливо у великих містах, величезну проблему вакансій, які могли б заповнити українські вчителі. 

- Однак слід пам’ятати, що основним питанням є вміння вправно спілкуватися польською, – наголошує чиновниця. І додає:

- Особи, які здійснять нострифікацію диплому і залишаться в польській освітній системі, будуть також працювати з польськомовними учнями. То ж вони повинні користуватися польською цілком вільно. Існуючі правила не дають чітких відповідей, але їх може підказати життя. Сподіваємося, незабаром з’являться хороші практики працевлаштування вчителів з України. Той факт, що їх спочатку беруть на роботу як непедагогічних працівників, є такою практикою. Звісно, ​​сюди також слід віднести додаткові заняття з польської мови.

Ми закінчили розмову підсумком, що хороші рішення можливі, якщо разом з ними з’являються фінансові ресурси. А жодних державних коштів на уроки польської мови для вчителів дотепер не передбачено.

То може там, де немає потреби наймати вчителів, тобто в закладах для діток до трьох років – легше? В мене погані новини.

У яслах, клубах для малюків і в денних доглядачів (польський аналог українських няньок чи квартирних мікро-садочків – Ред.) ситуація з працевлаштуванням людей з українськими дипломами та сертифікатами ще складніша.

Тут також кваліфікація вимагає визнання. Для університетського диплома порядок такий самий, як і для вчителів. Інакше виглядає підтвердження кваліфікації осіб, які закінчили спеціальні курси або школи. Для них, в принципі, немає можливості підтвердити кваліфікацію і єдиним шляхом може виявитися ... здобувати фах з самого початку.

Ясельна няня має пройти курс тривалістю 280 годин. Ціни такого курсу коливаються від 1500 до 2500 злотих. Заняття проводяться спеціалізованими навчальними центрами за програмами, затвердженими міністром сім’ї та соціальної політики. Таким чином, якщо недержавний дитячий садок або місцева влада бажає прийняти на роботу вихователя, претендент повинен мати підтверджену кваліфікацію, хоча – якщо не має вищої освіти – офіційно підтвердити її не зможе. Законом «Про догляд за дітьми до трьох років» від 4 лютого 2011 року допускається прийом на роботу осіб, які мають щонайменше річний стаж роботи з дітьми до трьох років. Однак цей досвід слід підтвердити, тобто, на практиці, - перекласти документи, які підтверджують цей досвід. Чи багато людей беруть ці папери з собою, тікаючи від війни? Так ото ж.

Про те, як виглядали перші дні, коли в Польщі з’явилися діти-біженці мені розповіла Ірміна Вармаховська-Ріндлфейш, вихователька приватного дитячого садка в Зеленій Гурі, закладу з великим досвідом роботи зі учнями та дітьми з України. 

– Найбільшою перешкодою був мовний бар’єр з батьками, але, на щастя, є перекладач, і про більшість повсякденних речей можна домовитися саме так. Ми також досить швидко взяли на роботу біженку. Однак за якихось днів десять діти почали розмовляти польською і були готові до спілкування. Як ми її найняли? Ми просто прийняли виховательку до закладу. Самі перевірили, має кваліфікацію, і беручи її на роботу, ми беремо на себе за це відповідальність, – пояснює вона.

В дитячих яслах, клубах для малюків та пунктах денного догляду можуть також працювати медсестри – як на посаді медсестри (там, де це потрібно, тобто в установах, де виховується більше 20 дітей), так і в якості няні. Кваліфікація медичної сестри дає право працювати з дітьми до трьох років.

На жаль, якщо кваліфікацію медичних сестер у випадку медичних професій визнають, то коли йдеться про роботу з дітьми до трьох років - ні. Про це дізналася пані Барбара, яка повідомила про свій випадок на «Контакт 24». Жінка зазначила, що з цього приводу зверталася в кілька установ і в кожній чула, що їй нічим не можуть допомогти. 

– Міністерство здоров’я пропонувало отримати умовну ліцензію на заняття професією, але тільки в медичних закладах. Ясла – це не медичний заклад, тому я почула на гарячій лінії, що люди з України, які бажають працювати в яслах, повинні підтверджувати свої дипломи. Ця нострифікація є своєрідним бар’єром: на отримання диплома зазвичай йде до 90 днів, а цим людям потрібна робота тут і зараз. І ми не хочемо брати цих жінок на роботу медсестрами, а саме няньками: відповідно до закону про ясла, який допускає таку кваліфікацію, - сказала вона.

14 квітня ми запитали у міністерств сім’ї, освіти та охорони здоров’я, як вони збираються сприяти працевлаштуванню працівників з України. Відповіли лише міністерство сім’ї, розлога відповідь якого зводиться до речення: «Міністерство сім’ї та соціальної політики вживає заходів для забезпечення якості догляду в яслах та дитячих клубах, а також догляду, який надають денні доглядачі, на максимально високому рівні».

У прес-службі міністерства також запевнили: «Міністерство сім’ї та соціальної політики зараз реалізує низку заходів з підтримки системи догляду за дітьми до 3 років, особливо в контексті поточної ситуації в Україні. Міністерство співпрацює з органами самоврядування і приватними закладами задля розвитку системи догляду, а також задля підтримки дітей, батьків та кандидатів у вихователі в закладах догляду». Що саме це означає, якщо перекласти з канцелярської на польську мову, на жаль, не надто зрозуміло.

Кризи можуть давати шанс. Ситуація, в якій у Польщі з’явилися понад два мільйони людей, могла б бути шансом заповнити кадровий дефіцит для нашої системи дошкільної освіти, а також для ясельного догляду. щоб. Багаторічне погіршення престижу та умов праці вчителів та вихователів дитячих садків і ясел призвело до того, що установи та органи місцевого самоврядування борюкаються з нестачею кадрів. 

Швидке та правильно проведене включення вчителів та вихователів з України до нашої системи освіти та догляду підтримало б адаптацію та функціонування дітей та учнів із досвідом біженців. Це також допомогло б нам вирішити одну з найактуальніших проблем польської системи – брак кадрів

Проте ми цей шанс, власне кажучи, втрачаємо.