Був поранений, поклявся собі, що створить сімейний дитячий будинок.  Від чергової війни вони втекли до Польщі

У подружжя Дмитра та Наталії Романенків троє власних і семеро прийомних дітей.

Для них створили прийомну сім’ю.  Найменшому з дітей шість років, старший навчається в середній школі і планує вивчати медицину.  

- Все гаразд. Маю колег та колежанок. Маю плани на майбутнє, хочу бути лікарем, вивчати медицину в Польщі, - наголошує старший із синів родини Романенків.

До минулого року всі вони жили у Слов'янську Донецької області.  Коли почалося вторгнення Росії в Україну, кожен зібрав у рюкзак, що міг, і вирушив до Польщі.  З собою також взяли кота та собаку.  Тут завдяки фундації Mała Ojczyzna та гміні Міхалув (Підляшшя) вони знайшли дім.

Марія Анцип’юк, голова міської ради Міхалова та засновниця фундації, згадує, що на початку війни отримала інформацію, що сім’я з дванадцяти осіб в т.ч. з дітьми з дитячого будинку потребує допомоги.  "Я з великою радістю запросила їх у цю квартиру.  Я дуже звикла до них.  Я їх дуже люблю і нікому не дозволю їх скривдити", - наголошує пані Марія.

Родина планувала повернутися в Україну, коли там буде безпечно, але їхній дім був повністю зруйнований.  Тепер їм нікуди повертатися.  Діти ходять до школи чи дитсадка, родина дає собі раду з польською мовою, а Дмитро влаштувався на роботу.  Вони з надією дивляться в майбутнє.

- Трохи тісно, ​​але безпечно.  І як то кажуть, всі разом.  Дякуємо дуже всім за допомогу, за притулок, за тишу, - наголошує Наталія Романенко.

- У мене в школі багато друзів.  Приїхала дівчинка з Англії, буду ходити до неї на додаткову польську, - каже одна з доньок Романенків.  А друга додає: "Все добре, маю друзів, добре вчуся".

Як оповідають, це не перший раз, коли їм доводиться тікати.  У 2014 році, коли Росія вторглася в Крим, родина жила на території Донбасу, де сепаратисти захопили по черзі міста.  Дмитро тоді працював на шахті.  У свій 35-й день народження він чекав на зупинці, щоб потрапити на роботу.  Потім почався мінометний обстріл.  Чоловік отримав важкі травми.  Для всіх було дивом, що він вижив.  "Його життя висіло на волосині.  Вони пообіцяли один одному, що якщо він вибереться з халепи, то заберуть дітей з дитбудинку.  Так вони і зробили, – каже Анципюк.

Відразу після його одужання сім’я вирішила переїхати до Слов’янська і створити там сімейний притулок. Прийняли сімох дітей і створили для них справжній дім. Згодом поїхали з ними до Польщі.