Мета – "відбити російські голови". Українські жінки на фронті

За даними "Washington Post", зараз жінки становлять близько 22 відсотків українських військових. Після вторгнення Росії в Україну їх кількість зросла майже вдвічі.

- Я брала участь у протестах на Майдані, тому, коли росіяни напали на мою країну, вступ до армії був логічним продовженням мого обов’язку, - пояснює 38-річна Світлана, старший лейтенант Збройних сил України.

Вона підкреслює, що з міркувань безпеки не може розкривати подробиці свого місцезнаходження та діяльності, до якої вона залучена. - До того ж це приносить нещастя, - додає вона. На запитання про її функцію в армії відповідає, що її завдання - "відбивати російські голови", натякаючи на снайперський вишкіл.

- Армія точно не місце лише для чоловіків. Усе наше суспільство рівноправне, і це стосується і військових, – каже вона. - Я ніколи не вважала це місце чоловічим. І навіть якщо хтось із моїх колег ставив під сумнів цінність жінки на війні, я доводила на полі бою, що він був неправий, - зазначає жінка.

- Я теж не бачу відмінностей у ставленні до жінок і чоловіків. На війні зникають такі відмінності, як стать і вік. Достатньо лише кілька днів пережити і ми всі стаємо родиною, - розповідає Світлана.

- Я ніколи не відчувала дискримінації, але мушу визнати, що отримую багато уваги та турботи. Звісно, я помічаю цю різницю, - сміється Тетяна, 26-річна медсестра, яка належить до того ж підрозділу що й Світлана. - Я відчуваю себе захищеною. Чоловіки завжди намагаються мені допомогти і показати, що вони джентльмени, - додає вона.

Обидві наголошують, що в боях не беруть участі суто жіночі підрозділи, і вони не єдині жінки, які служать у підрозділі, дислокованому на сході України.

Вони погоджуються, що зазнали шоку під час "останнього етапу російської війни, яка триває з 2014 року". - Я думала, що умови війни на сході України з 2014 року були поганими, але тепер знаю, що це сьогодні опинилася у справжньому пеклі, - каже Світлана. - Вигляд і запах крові - це найстрашніше. Звісно, ​​це не новинка чи несподіванка на війні, але я дійсно не очікувала такого масштабу, - додає Тетяна.

26-річна дівчина приєдналася до Сил територіальної оборони України на третій день вторгнення, у складі формування брала активну участь у бойових діях у рідній Київській області. Польовим медиком стала, коли офіційно вступила до Збройних Сил України на пізнішому етапі війни. «На жаль, я не можу сказати, скільки з нас гине, але ці цифри жахають, і нам постійно потрібні нові солдати», – каже вона.

За словами 38-річної Світлани, Україна все ще перебуває у "першій фазі війни". - Я думаю, що другий буде взимку, і я боюся, що росіяни, якщо не здолають нас, почнуть застосовувати тактичну ядерну зброю. Ми ще тільки на початку, і війна може затягнутися на роки, – каже Світлана.

Говорячи про мотивацію бійців, вона зазначає, що такої відданості не бачила від початку своєї восьмирічної військової кар’єри. - У ворогів, однак, цієї мотивації мало. Коли українець іде на смерть, він знає, що гине, захищаючи свою родину, свій дім, - наголошує вона.

Обидві жінки, які воюють на фронті, наголошують, що після перемоги на війні планують залишитися в армії. - Після перемоги я хочу купити паб, щоб цілий місяць святкувати. Кожен зможе прийти туди і безкоштовно випити за нашу перемогу, - жартує Світлана. - Я залишуся в армії, але хочу також створити організацію, яка займатиметься бойовою підготовкою жінок. Готувати їх так, як Ізраїль готує своїх жінок, тому що загроза ніколи не зникне, і нам доведеться бути готовими вічно, - додає вона.

Тетяна зізнається, що після повернення з війни хотіла б присвятити себе "типово жіночим справам". - Я хочу народити і виростити кількох українців, – каже вона. - Але поки це станеться, моя найбільша мрія - взяти участь у визволенні Херсонської області, де під російською окупацією живуть мої батьки, - додає вона.

Багато жінок і надалі намагаються потрапити в українську армію. - Я пробувала піти в армію в лютому, але тоді шукали тільки людей з бойовим досвідом, - пригадує 30-річна Ольга. - Тоді не було ані часу, ані ресурсів навчати недосвідчених волонтерів, - пояснює вона.

Розповідає, що за порадою, яку почула у військкоматі, записалася на курси польової медицини. Ще раз спробувала потрапити на фронт у липні. - пройшла медичну експертизу, чи я придатна, і внесли в список охочих до мобілізації, - каже жінка. - Я знову поїхала туди в серпні, але мені сказали, що їм потрібні лише медики та професіонали, тому що у них досі немає часу та інструкторів, щоб проводити навчання для цивільних, - додає вона.

30-річна жінка наголошує, що в офісі зустріла багато жінок, які теж намагаються піти в армію. - Як і всі вони, теж хочу бути воїном, а не жертвою, - наголошує вона.