Річниця Волинської різанини. Президент: «Про помсту не йдеться. Те, що відбувається між поляками та українцями це доводить»

Президент Анджей Дуда разом з прем’єром Матеушем Моравецьким у понеділок взяв участь в урочистостях з нагоди Національного дня пам’яті жертв геноциду, які відбувалися  у Волинському сквері у Варшаві.

- Це для нас, поляків, завжди важкий час, цей початок липня кожного року від того пам’ятного 1943-го, коли саме одинадцятого липня, у криваву неділю, була найбільша хвиля - кульмінація злочинів, скоєних проти поляків, які проживали в той час, зокрема, на Волині, на сході тодішньої окупованої німцями Речі Посполитої, - сказав президент.

- Злочинів, які по суті були геноцидом, тому що метою була етнічна чистка шляхом вбивства поляків, очищення цієї землі від польської меншини, - продовжив він.

Він нагадав, що ця подія забрала життя понад 100 тисяч людей.

- Тільки на Волині від 40 до 60 тисяч було замордовано і вбито, про що ми наголошуємо з великим болем і розпачем, нашими сусідами. Адже так воно і було, що вони жили поруч, часто пов’язані всілякими зв’язками - родинними, дружніми, - сказав президент.

Він наголосив, що правда про волинську різанину, про цей геноцид має бути чітко й рішуче висловлена.

- Про помсту, про якусь відплату не йшлося і не йдеться. Немає кращого доказу цього, ніж час, який ми маємо зараз. Хоч як важко, але те, що сьогодні відбувається між поляками та українцями, є найкращим доказом цього - відзначив президент.

- Чого ми хочемо? Ми хочемо правди. Чого ми хочемо? Ми хочемо могил, - наголосив він. – Того, що просто є нормальним для цивілізації, в якій виросли обидва наші народи - християнській, латинській. Ми хочемо мати можливість помолитися на могилах наших найближчих, наших співвітчизників, зазначених, якщо це тільки ще буде можливо, за іменем та прізвищем, - додав він.

При тому сказав, що "ми теж хочемо запропонувати те саме".

- Бо нехай так і буде, в тому полягає елементарна чесність, щоб і там, де на нашій землі поховані українці, також була могила, теж було б ім’я та прізвище, - зазначив він.

Президент заявив, що їх не буде стільки, «як на Волині чи в інших місцях», але, додав, «не сперечаймося сьогодні про цифри».

- Волію, аби ми змагалися за правду, за оприлюднену правду: скільки правди ми можемо показати, навіть тої, якої соромимося, скільки правди можуть показати наші сусіди. Нехай же на тій правді реально, у цьому невербальному шарі, будуть збудовані додатково ті нові стосунки поміж нашими націями і суспільствами, яких – я глибоко в це вірю – дуже потребують на майбутнє обидві наші нації та обидві наші держави, щоб слабкість могла перетворитися на силу, - заявив він.

Президент також повідомив, що "сьогодні президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради проект закону про надання полякам особливого статусу в Україні".

- В цьому можна побачити ситуацію протилежну тій, коли поляків намагалися позбутися за всяку ціну - і позбавляючи їх життя теж. Сьогодні Україна цим актом і жестом президента надсилає символічне запрошення, каже: вас тут вітають на особливих правах, - продовжив він.

- Нехай же це також буде для нас символом у всіх тих питаннях, про які часто важко говорити, - сказав він.

Пізніше слово взяв прем’єр-міністр Матеуш Моравецький. За його оцінкою, "кресов'яни були вбиті двічі".

- Один раз ударами сокири, а другий раз замовчуванням, і ця друга смерть була страшніша за першу, - сказав він, цитуючи священника Тадеуша Ісаковича-Залєського.

Він додав, що ці слова були, є і завжди будуть дороговказом і визначальним фактором боротьби за правду.

- Тому що йдеться передусім про правду, це щось важливіше за пам’ять, - зазначив він.

- Стоячи тут, я дивився на цей прекрасний у своїй символіці і жорстокий пам’ятник, на якому – сліди від ударів сокирою. Удари сокирою не були найжорстокішим способом вбити. Були й набагато жорстокіші, тому цей злочин геноциду є надзвичайно варварським і унікальним за своєю звірячістю, - продовжив він.

- Тому змова мовчання яка десятиліттями була поміж можновладцями ПНР, слухняними виконавцями вказівок з Москви, змова мовчання, яку пізніше підтримували еліти III Речі Посполитої, мусить бути перервана, - вів далі шеф уряду.

- Тому це мій обов’язок: я не заспокоюся, поки не знайдемо останню могилу, місце поховання замордованих волинян і всього східного пограниччя. Цю реальність необхідно повністю розкрити, - заявив Моравецький.

Він також розповів, що його мама під час війни жила в Станіславському повіті.

- Багато її розповідей свідчать про те, що поляки пережили від своїх сусідів, іноді від членів родини, - повідомив він. На думку прем’єр-міністра, «цю неймовірну ненависть, якою тоді керувала українська рука, не можна забути, бо коли хтось, навіть керуючись добрими намірами, хоче приховати ті факти, ту реальність під пилом забуття, то шкодить обом нашим націям. Тому примирення на фальші, на забутті, на брехні не буде, – додав він. - І це має бути відправною точкою і це відправна точка для примирення, - сказав прем'єр-міністр Моравецький.

Заступник міністра культури та національної спадщини Ярослав Селлін сказав у понеділок в інтерв’ю Першій програмі Польського радіо, що для того, аби мати можливість спокійно говорити з українцями про складні польсько-українські відносини в минулому, «треба передусім подбати, щоб вижила українська держава».

- Бо якщо українська держава не витримає, а російська армія стане на Бузі, з ким ми будемо говорити? Це, звісно, найважливіше сьогодні - особливо після лютого цього року - допомогти Україні вижити як незалежній державі, тому що це є умовою історичного діалогу між поляками та українцями, - сказав він.

Заступник голови Міністерства культури і національної спадщини зазначив, що цей діалог "має ґрунтуватися на правді".

- Правда в тому, що був націоналістичний геноцид через божевільну, націоналістичну ідеологію конкретних структур - як політичних, так і військових - українських тоді, під час Другої світової війни, в умовах німецької окупації Волині, Східної Малопольщі, Поділля, Покуття. Ми не втечемо від цього. Треба спокійно про це говорити з українцями, - продовжив він.

Селлін згадав візити до Києва та Львова під час російського вторгнення віце-прем’єра, міністра культури та національної спадщини Пьотра Глінського та його переговори з міністром культури України Олександром Ткаченком.

- Ми вирішили, що створимо спільну українсько-польську робочу групу, яка буде визначати, що нас хвилює, що українців хвилює, коли йдеться про конкретні пам’ятні місця, та рекомендуватиме певні дії для вищого політичного рівня. З нашого боку ця група вже сформована. У ній кілька людей, і я очолюю цю робочу групу. Цей склад ми представили українській стороні. Ми чекаємо пропозицій щодо їх персонального складу і просто будемо регулярно збиратися і відпрацьовувати порядок роботи, - пояснив він.

За словами віцеміністра, "з української сторони є набагато більше розуміння, що ці питання потрібно прояснити і врегулювати, щоб вони більше не обтяжували наші відносини".

- Я гадаю, є висока ймовірність, що ми зробимо те, що хочемо: пошуки, ексгумацію та вшанування пам’яті жертв Волинської різанини, - підсумував він.

Національний день пам’яті жертв геноциду встановлено ухвалою Сейму від 22 липня 2016 року. Нижня палата вшанувала пам’ять жертв убивств громадян ІІ Речі Посполитої (поляків, євреїв, вірмен, чехів та представників інших національних меншин), здійснених у 1943-45 роках українськими націоналістами з лав ОУН, УПА, СС-Галичина та інших формацій. У резолюції також висловлено подяку на адресу т. зв. Праведних українців, які відмовилися брати участь у вбивствах і рятували поляків.

День пам’яті пов’язаний з роковинами подій 11 і 12 липня 1943 року, коли УПА здійснила скоординований наступ на польських мешканців близько 150 населених пунктів Володимирського, Горохівського, Ковельського та Луцького повітів. Було використано ту обставину, що у неділю, 11 липня, люди зібралися у костелах. Цього року 79-ті роковини так званої Кривавої неділі.

У цей день відбулися вбивства в храмах, в т.ч. у Порицьку (сьогодні Павлівка) та Киселині. Близько 50 католицьких костелів на Волині було спалено і зруйновано. Злочини проти поляків нерідко вчинялися з особливою жорстокістю: людей спалювали живцем, кидали в колодязі, використовували сокири та вила, жертв катували перед смертю, ґвалтували жінок. Дослідники підрахували, що в один день, 11 липня, могло загинути близько 8 тисяч поляків – переважно жінок, дітей та літніх людей.

Десятки тисяч убитих поляків

Акція УПА стала кульмінацією хвилі вбивств і вигнань поляків з їхніх домівок, що тривали від початку 1943 року, в результаті чого на Волині та в Східній Галичині було вбито близько 100 тис. поляків. Виконавцями Волинського злочину були ОУН - фракція Степана Бандери, підпорядкована їй УПА та українське населення, яке брало участь у вбивствах польських сусідів. ОУН-УПА називала свої дії «антипольською акцією». За цим терміном ховався намір вбити і вигнати поляків.

За проведення людовбивчих етнічних чисток польського цивільного населення на Волині та Східній Галичині безпосередню відповідальність покладають на головного командтира УПА, Романа Шухевича.

Термін «волинський злочин» стосується масових убивств, скоєних не лише на території Волині, тобто колишнього Волинського воєводства, але й у Львівському, Тернопільському та Станіславівському воєводствах (Східна Галичина), а також у Люблінському та Поліському воєводствах.

За підрахунками польських істориків, українські націоналісти вбили близько 100 тисяч поляків. З них 40-60 тисяч загинуло на Волині, 20-40 тисяч - у Східній Галичині та не менше 4 тисяч на землях, які зараз знаходяться в межах Польщі. Через терор УПА сотні тисяч людей покинули свої домівки, втікаючи в центральну частину країни. Волинський злочин викликав польську відплату, внаслідок якої загинуло близько 10-12 тисяч українців, у тому числі 3-5 тисяч на Волині та в Східній Галичині, при чому частина українців загинула від рук УПА за допомогу полякам або за відмову приєднатися до виконавців різанини.

На думку знавця польсько-української проблематики, історика проф. Гжегожа Мотики, «хоча антипольська акція була етнічною чисткою, вона також відповідає визначенню геноциду». Метою було знищення всієї польської етнічної групи на Волині, а частково й на інших теренах.