Конфедерація: Європарламент примушує Польщу “постійно фінансувати Україну”.  Не примушує 

З 16 липня 2024 року відбувається інавгураційна сесія Європейського парламенту, під час якої, серед іншого,  Депутати Європарламенту, обрані на травневих виборах, склали присягу, обрали президента ЄП Роберту Мецолу та 14 віце-президентів (включно з Євою Копач від “Громадянської Коаліції”) і ухвалили перші резолюції. Одна з них стосувалася “необхідності постійної підтримки України ЄС”. Після її ухвалення 17 липня в офіційних профілях “Конфедерації” в соціальних мережах написали: 

У дописі додано: “Європейські депутати Конфедерації були проти! Це неприйнятно, щоб Європейський Союз беззастережно наказав нам витрачати гроші польських платників податків на озброєння іншої країни! З огляду на рекордну допомогу, надану Україні досі, Польща має бути звільнена від будь-яких системних зобов’язань щодо допомоги Україні. Внаслідок цієї допомоги ми самі роззброєні! Подальша підтримка (до того ж безумовна!) виходить за межі наших можливостей і ставить під загрозу нашу Вітчизну”. 

Допис переглянули понад 75 000 користувачів порталу X. Деякі члени “Конфедерації”, зокрема, Вітольд Туманович, Кшиштоф Мулява та Влодзімєж Скалік. Останній разом із віце-головою парламентського клубу “Конфедерації” Міхалом Вавером навіть організували прес-конференцію в Сеймі, під час якої політики говорили про “запровадження жорсткої вимоги 0,25 відсотка ВВП від кожної країни-члена Європейського Союзу для підтримки війни в Україні”. 

Ми пояснюємо, чому меседж про примушування держав-членів підтримувати Україну на певному рівні не відповідає дійсності. 

Йдеться про постанову від 17 липня 2024 року “про необхідність постійної підтримки України з боку Європейського Союзу”. Її проект був поданий групою з 51 євродепутата, переважно з Європейської народної партії (ЄНП), до якої входять депутати від “Громадянської коаліції” та Польської народної партії. У п’ятому пункті резолюції, окрім загальних заяв на кшталт: “Агресивна війна Росії проти України є частиною більш широких дій проти Заходу, нашої демократії та наших цінностей”, зазначено, що “Європейський парламент закликає ЄС та його держави-члени збільшувати військову підтримку України на стільки часу, скільки це необхідно, і в будь-якій необхідній формі” а також: 

Резолюція була проголосована 495 голосами "за", 137 "проти", 47 "утрималися". Серед представників Польщі всі присутні в залі євродепутати від “Громадянської коаліції”, ПіС, ПНП, “Лівих” і “Польщі 2050” проголосували за підтримку резолюції, а всі шість євродепутатів від “Конфедерації” були проти. 

Тож якщо Європарламент справді прийняв резолюцію такого змісту, то чому не можна сказати, що ЄП змушує країни-члени до конкретних дій на користь України? 

Як ми вже пояснювали кілька разів у Konkret24, резолюції Європейського парламенту не є обов’язковими та не мають правових наслідків. Професор Роберт Гжещак, керівник Центру системних досліджень Європейського Союзу при Варшавському університеті, підтверджує в інтерв’ю Konkret24: 

Експерт пояснює, що “в цьому сенсі постанова дуже схожа на постанови польського Сейму”.   

- Наприклад, у 2022 році Сейм, ухвалюючи резолюцію про те, щоб Польща вимагала відшкодування збитків, завданих Німеччиною під час Другої світової війни, закликав до виконання репарацій німцями. Звісно, це не зобов’язувало німців і, як показує практика, жодним чином не призводило до виплати коштів, - згадує професор Гжещак.   

- Сенс таких постанов завжди схожий: це участь у політичній дискусії, висловлення думки. Рідко із таких дебатів виходить щось більше і залишається надовго, зазвичай небагато, або й взагалі нічого.Інколи йдеться про створення певної атмосфери та контексту для досягнення зовсім іншої політичної мети. Звісно, якщо питання особливо важливе, за однією постановою може бути інша, а потім навіть законодавча ініціатива, але на даному етапі це лише демонстрація волі, - додає він. 

Варто звернути увагу, що в резолюції йдеться, що Європарламент "ще раз висловлює свою позицію" щодо перерахування 0,25відсотка ВВП на допомогу Україні. Майже ідентичний заклик євродепутати вже включили в резолюцію, прийняту 29 лютого 2024 року, тобто під час попереднього терміну повноважень Європарламенту. У ньому йдеться, що Європарламент “підтримує пропозицію, щоб усі країни ЄС та союзники по НАТО надавали Україні військову підтримку в розмірі не менше 0,25 відсотка свого ВВП на рік”. Тоді “Конфедерація” не писала про “примушення країн-учасниць” робити такі пожертви Україні. 

Звідки взялося значення 0,25 відсотка ВВП, який країни мали б передавати Україні згідно з постановами? Ініціатива стартувала в Естонії, прем’єр-міністр якої Кая Каллас у грудні минулого року оголосила, що її країна до 2027 року виділятиме власне 0,25 відсотка свого ВВП на військову допомогу Україні. “Якщо кожна країна зробить по 0,25 відсотка, це буде те, що потрібно для перемоги України”, - сказала тоді Каллас. 

У червні 2024 року шляхом Естонії пішла ще одна країна Балтії - Латвія. На зустрічі президентів України та Латвії Володимир Зеленський та Едгарс Рінкевичс підписали безпекову угоду, за якою Латвія перераховуватиме 0,25 відсотка ВВП на військову допомогу Україні впродовж наступних трьох років. 

Нагадаємо, що під час останнього візиту Володимира Зеленського до Польщі 8 липня 2024 року також було підписано польсько-українську угоду про безпеку, яка не містила жодного положення, яке б зобов’язувало Польщу пожертвувати на допомогу Україні певний відсоток ВВП. 

Окрім того, що, всупереч твердженням “Конфедерації”, резолюції Європарламенту не мають юридичної сили, ми запитали професора Роберта Гжещака, чи міг би Європейський Союз якимось чином наказати країнам-членам виділяти певну частину свого ВВП на допомогу третім країнам. 

- ЄС має стільки повноважень, скільки йому передали держави. ЄС все ще є інструментом, хоча й дуже розбудованим, у руках держав-членів, і фактично там “нічого про нас без нас” не відбувається, - відповідає юрист.   

- Європарламент і Рада Європейського Союзу беруть участь у кожному рішенні, навіть у тих, які вже належать до компетенції Союзу і можуть бути керовані Єврокомісією. І в цих установах ми маємо своїх представників, які приймають рішення. Тому, коли говорять, що “ЄС щось вирішить за нас”, треба запитати, що це за “Союз”, тому що ЄС - це насправді ми, а не якісь іноземні гнобителі”, - резюмує він.