Як і Костецьких, війна в Україні розділила багато родин. Ярослав опікується своїми рідними, які знайшли притулок у Польщі, а його батько вже рік воює на фронті за їхню країну та майбутнє.
Рік тому Ярослав прощався з батьком, який повертався в Україну автобусом. Коли почалася війна, Вадим залишив роботу на заводі в Костшині-над-Одрою і вирішив знову захищати батьківщину. Раніше він служив в армії у 2014 та 2015 роках.
- Він (батько - ред.) мені сказав: "Слухай, я не несу ніякої відповідальності. Я просто йду воювати за країну. А на тобі, сину, велика відповідальність. Ти повинен дбати про сім’ю, ти повинен перевезти їх сюди і зробити все, щоб вони були в безпеці". Я привіз маму, братів і сестер. Я добився аби вони були тут. У безпеці. Місто, з якого я родом, зараз окуповане. У перші дні, коли воно ще не було окуповане, його обстрілювали, бо у нас такий великий військовий аеропорт, і це було жахливо, – згадує Ярослав.
З окупованого міста
Однак їхнє рідне місто Мелітополь, розташоване на південному сході України, досі перебуває під російською окупацією. Так само, як і село їхніх бабусі та діда (вони залишилися в Україні - ред.), де на деякий час знайшла притулок решта родини. Коли його окупували росіяни, вони вирішили приїхати до Польщі, до Ярослава, який закінчив економіку в Познані і знайшов тут роботу.
- Близько 5 ранку мені зателефонував син із Польщі і сказав, що почалася війна. Я не знала, як реагувати і що сказати дітям. Коли я розбудила дітей і розповіла їм про війну, вони зраділи. Не розуміли ще, що це означає. Ми склали все своє життя в три рюкзаки і спершу втекли до дідуся та бабусі на село, але й там падали бомби, тож вирішили навесні поїхати до Польщі. Я розумію свого чоловіка і дуже поважаю його вибір, - каже пані Наталія.
У Польщі вони в безпеці, найменші ходять до школи.
Вадим живий і надсилає рідним фото з фронту. Вони не бачилися вже рік. Усі сподіваються, що скоро знову будуть разом, у вільній та безпечній Україні.
Źródło: TVN24
Źródło zdjęcia głównego: TVN24