Батько і син по обидва боки фронту. "Він танкіст. А я на "Бредлі" знищую російські танки"

- Я народився в Казані, в Росії, і, коли мені виповнилося сім, ми з мамою переїхали в Україну. Батько залишився в Росії. Коли почалася війна, я пішов до армії воювати за Україну. Мій батько пішов добровольцем воювати за Росію, - розповідає в інтерв'ю кореспонденту ПАП парубок з позивним "Кач".

Свою історію військовий розповідає на польовій базі 47-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, куди завітали журналісти Польського агентства преси. Приблизно за 30 км від лінії бойових дій розташований лісовий табір, де відпочивають солдати після виконання завдань на фронті.

"Кач" пішов добровольцем в армію, щойно йому виповнилося 18 років. Через рік, після навчання на американському полігоні в Німеччині, став командиром однієї з переданих Україні Сполученими Штатами гусеничних машин піхоти "Бредлі".

- Про те, що мій батько перебуває на цій ділянці фронту, я дізнався, щойно почав тут служити. Я знаю, що він ще тут і що він танкіст. А я знищую російські танки на "Бредлі", - визнає він.

Молодий чоловік стоїть перед "Бредлі", схованим під деревами. Він пояснює, що пішов воювати проти Росії, тому що Україна, де він виріс, стала його домівкою. - Україна - це мій дім, родина, друзі, це моє все, - наголошує він.

Він пояснює, що знання про те, що його батько в лавах ворожої армії, не заважає йому воювати.

- Я його навіть ніколи на очі не бачив. Вперше я побачив його обличчя, коли мені було 19 років. На фото мені показала приятелька родини. Я не відчуваю жодних особливих емоцій. Він - чужа людина. А у мене є завдання, яке я реалізую. Є наказ і я його виконую, - запевняє "Кач".

47-ма окрема механізована бригада, в якій він служить, брала участь у боях зі звільнення стратегічно важливого села Роботине. 28 серпня українська армія підтвердила взяття цієї місцевості. Проте на околицях бої ще тривають.

Взяття Роботиного відкриває українцям шлях до Токмака та Мелітополя, а потім до кордону з окупованим з 2014 року Кримом.