"Світ природи затихає". Єдина полька з престижного списку про те, чому варто зупинитися і послухати

Майже кожну вільну хвилину вона присвячує прослуховуванню та запису звуків природи. Ізабела Длужик - звукова документалістка, яка точно розпізнає види тварин за їхніми голосами. Жителька Гданська, випускниця англійської та російської філології Гданського університету, вона присвятила свою докторську дисертацію голосам птахів. Захистила її в листопаді. Того ж місяця вона стала єдиною полькою, яку BBC включила до списку 100 найбільш надихаючих і найвпливовіших жінок 2023 року, поряд із такими постатями, як юристка і колишня перша леді США Мішель Обама, правозахисниця Амаль Клуні та переможниця "Золотого м'яча" Айтана Бонматі.

Її пристрасть до прослуховування природи розвинулася після того, як, будучи 10-річною дівчинкою, вона отримала енциклопедію на компакт-диску. На ньому було кілька коротких записів голосів птахів. Поганої якості, але цього було достатньо, щоб викликати зацікавленість, яка триває й досі. Спочатку вона записувала пташині голоси на диктофон і комп’ютерний мікрофон і лише після закінчення навчання змогла дозволити собі професійну звукозаписувальну техніку.

Один із її записів публікуємо нижче.

Мацєй Вацлавік: Які голоси тварин вам найбільше запам’яталися з дитинства?

Ізабела Длужик: З самого початку мене цікавило практично все, але ще до того, як я по-справжньому захопилася птахами, під час моїх дитячих канікул я, мабуть, звернула увагу на спів маленької пташки - тонку, м’яку послідовність звуків від вищих до нижчих, що в лісі звучить дуже атмосферно. Мені дуже сподобалося слухати коників. Також пам’ятаю, що мене дуже вразив великий хор жаб, на який я випадково натрапила у лісі - земноводних я ще не впізнавала, але було красиво…

У ваших висловлюваннях тема записів з енциклопедії постійно згадується як переломний момент, який спонукав вас почати записувати природу. Чи мала б шанс ваша пристрасть розвинутися без цих записів?

Те, що я отримала записи, безумовно, було імпульсом, який штовхнув мене вперед. Інакше, можливо, я залишилася б на рівні цікавості до звуків природи, не вдаючись у подробиці? Може статися, що хтось досягає рівня, коли він може слухати та цінувати те, що чує, але він не обов’язково досліджує тему глибоко, немає потреби розпізнавати всі голоси. І це цілком нормально.

А що, власне, дає нам слухання природи?

Слухання впливає на нас особливим чином, інакше, ніж, наприклад, фотографія. Ми можемо переглянути фотографію, яка нас цікавить, а за мить взятися до чогось іншого. Ми не можемо цього зробити зі звуком, тому що звук набагато більше залежить від часу. Ви не можете зберегти один звуковий кадр, це не мало б сенсу. Щоб почути звук, ми повинні на мить зупинитися, відключитися від інших подразників, щоб зосередитися. Особливо, якщо в момент прослуховування ми вирішуємо відмовитися від будь-якого зображення, ми повинні протистояти нашому шуму та внутрішньому хаосу, щоб мати можливість прийняти ці звуки. Ми не завжди до цього готові. Міхал Зигмунт, музикант і автор записів природи, якось сказав, що зображення веде назовні, а звук - всередину. Я з цим повністю згодна. Чим більше таких, у широкому розумінні, поглядів всередину, тим краще, тому що ми починаємо краще усвідомлювати себе.

Багато говорять про тишу, яка також має свої вимоги, тому що потрібно перестати глохнути, але зі звуками природи так само: вони нас не "розштовхають", не "розкричать" як, наприклад, гучна музика. Водночас прислухатися до природи не так просто; є люди, які не можуть цього зробити.

Чи можна цьому навчитися?

Я б сказала, що можна, але для цього треба відчути таку потребу. Є люди, яким відсутність цього навику не перешкоджає. Але якщо хтось хоче навчитися цьому мистецтву, то воно доступне практично кожному. Навіть без цього освітнього обрамлення, тому що якщо ми й не знаємо, що співає пташка в даний момент, це не завадить нам отримати гарний естетичний досвід.

Чи є птахи, звуки яких легше розпізнати, ніж інші? Такі, чиї голоси могли б вивчити початківці, які захоплюються природою?

Деякі птахи мають досить прості пісні або крики, наприклад вівсянки, але це, як правило, винятки. Бо, наприклад, велика синиця не співає складно, але має надзвичайно багатий і різноманітний репертуар.

Я б запропонувала, щоб на початку пригоди з розпізнаванням птахів не вибирати птахів із простими криками до навчання, а радше зосередитися на вузькому базовому наборі, скажімо, 20 видів, які є найбільш характерними для певного середовища. Наприклад, дрозди - звичайний чи співочий - це вершини співочої майстерності, але це - абсолютна основа, якщо мова йде про лісових птахів.

Говоримо про голоси птахів, але естетичні враження може забезпечити не тільки їхній спів?

Безумовно. Коли я записую, мікрофон вловлює різні звуки, таким чином створюється звуковий пейзаж. Іноді, прислухаючтсь до цих звуків, я можу зрозуміти, які історії розповідають, наприклад, птахи. У липні я була у маленькому селі Живково у Вармінсько-мазурському воєводстві, де багато лелек. Вдалося мені там записати перший виліт молодого лелеки з гнізда. Спочатку він вилетів з нього, потім зробив коло, не зміг приземлитися, вдарився об дерево, застряг на дереві, спробував звільнитися і через деякий час приземлився в траві. То ціла історія, яку можна розповісти і я все

записала. Але потрібен контекст, щоб знати, що відбувається. Іншого разу мені вдалося зафіксувати момент, коли багато лелечих пар почали клекотіти одна за одною, в результаті чого здійнялася така собі мексиканська хвиля. На мене це справило величезне враження, хоча це був не якийсь спів, а просто механічний звук.

Тим часом я чую у вас вдома птахів?

Це мої папуги, і також пташиний годинник щойно задзвонив. У мене рівно шість птахів. Я беру на догляд німф інвалідів: з травмами, обмороженнями, після аварій і тих, хто має різні переломи, часто, наприклад, крил. І ручні, і неприручені папуги мають свою власну компанію, тож я спокійна, що вони не потребують мого товариства так сильно, як, якби вони були самі. Вони емоційно пов’язані зі мною, але їм також добре у власному колі. Це ідеальна ситуація для мене, тому що я не відчуваю себе винною, коли мені доводиться їх залишати, тому що я знаю, що вони дуже добре ладнають одне з одним.

Що ви найбільше цінуєте в папугах?

 Я ціную папуг в першу чергу за рівень соціального розвитку та інтелект. Я маю на увазі не тільки великих папуг. Це стосується і маленьких, таких як хвилясті папужки і корелли, але, на жаль, їх дуже часто недооцінюють, щоб не сказати, зневажають. Це тварини, які можуть встановлювати тривалі стосунки - вони зазвичай утворюють пари на все життя, але вони також живуть у зграях, усередині яких вони встановлюють зв'язки не лише зі своїм партнером, але й з різними іншими особинами. Вони дуже чуйні та чутливі. Щодня я спостерігаю, як мої німфи з різними вадами поводяться одна з одною, і це щось дивовижне… 

Повернімося на хвилинку до пташиних голосів: ви не тільки записуєте їх, але й присвятили їм свою докторську дисертацію. 

На початку листопада мені вдалося захистити докторську дисертацію на філологічному факультеті Гданського університету. Її назва: "Звуковий символізм в польській, російській, британській та іспанській дитячій літературі: голоси птахів". Спочатку у мене була інша ідея докторської дисертації, але виявилося, що я можу спробувати написати про звуки птахів у мовознавчому контексті. Я безпосередньо займалася звуковим символізмом. Тема була непевна, тому що раніше цим питанням серйозно ніхто не займався. Були лише невеличкі роботи, які сигналізували про проблему. Моя робота є першою, яка всебічно висвітлює це питання. Хоча дисертацію захищено, у мене є ідеї щодо продовження дослідження. Спробую розвинути це питання, якщо буде можливість. 

В одному зі своїх інтерв’ю ви зазначили, що, за різними джерелами, в Польщі мешкає 400-450 видів птахів, але багато з них рідко з’являються в нашій країні. Чи ведете ви список видів, які б хотіли записати наступними? 

Для мене головне не "заразувати" - як то кажуть з ноткою іронії - чергові рідкісні види, справа не в цьому. Якщо є можливість - то чому б і ні? Але для мене головне записати те, що звучить красиво: або ефектно, як зимове місце ночівлі лебедів-кликунів, або лірично, поетично. Нещодавно я записала у Книшинській пущі трьох сірих солов’їв. Це було унікально тим, що я записала відлуння їхніх голосів, тож здавалося, що слухаєш шість птахів, ще й цвіркунів - фоном. Я обов’язково мала це увічнити. Зосередження на тому, щоб мати якомога більше записів рідкісних видів, не є моїм пріоритетом. Іноді виникають ситуації, які показують, наприклад, що фотографи природи можуть збитися зі шляху своєму захопленні, коли вони намагаються сфотографувати якомога більше птахів, наблизитися якомога ближче та перестають звертати увагу на етичні речі. Якщо ми не будемо здатні милуватися тим, що маємо, незалежно від того, чи це фотографії, фільми чи записи, ми загубимося, і це перетвориться на гротеск. 

А як щодо етичних питань під час запису природи? 

У випадку із записом звуків ситуація настільки зручна, що я можу залишити мікрофон у вибраному місці навіть на кілька днів і мене весь час там немає. Втручання в природу мінімальне. Натомість записувати, наприклад, посеред токовища я б точно не наважилася. А навіть якби, то мала б бути досить далеко, щоб птахи мене не помітили. 

Сьогодні ми все частіше говоримо про небезпеку шумового забруднення. Чи досягає шум тих місць, де ви записуєте? 

Шум насправді є дуже великою проблемою, тим більше, позаяк мікрофон, на відміну від людського мозку, не здатний вибірково фокусуватися на одних звуках і ігнорувати інші. Коли я іноді намагаюся записати щось у лісах Триміста, я майже завжди чую рух на задньому плані, навіть уночі. Для мене це не звучить аж так вражаюче, але записи роблять це схожим на "центр Нью-Йорка"... Звукове забруднення від автомобілів величезне, і мені дуже важко записувати. Не кажучи вже про інші "атракції", такі як літаки, параплани, будівельні роботи та потяги. Лише прослухавши свої записи, я почала свідомо помічати, наскільки нищівні масштаби цієї проблеми. 

Водночас вчені б'ють на сполох щодо змін клімату, які тривають, та пов'язаної з ними деградації навколишнього середовища. Чи вже можна помітити ці зміни при записі природи? 

Зміни помітні навіть у теоретично доглянутих з погляду природи місцях. Наприклад, у 2016 і цього року я була у Живкові, одному з так званих "лелечих" сіл. Сім років тому тут було набагато більше ластівок і молодих лелек. Зменшення чисельності лелек може бути пов’язане зі зміною способу використання лук. Зараз траву косять рідше, тому лелекам складніше шукати їжу, а отже, і вирощувати дитинчат. Але це не стосується ластівок. У мене є записи, на яких чітко видно, що цих птахів стає все менше. Зміни чіткі й помітні на кожному кроці: коли я переїхала до Осови, району Гданська, я складала список видів птахів, які тут зустрічаються. Були у нас чайки, деркачі, перепілки, багато жайворонків, попелюшки, куріпки, із ссавців - зайці. Тепер від нього нічого не залишилося. Колись у нас були такі оркестри коників, що повітря бриніло від їхніх звуків, лишилися поодинокі штуки. Але навіть у тих місцях, куди не дісталася цивілізація, я помічаю, що вони трохи деградують. Виходячи з багаторічного досвіду, я можу сказати, що світ природи затихає. Навіть якщо місця захищені, не зазнають знищення безпосередньо, то й вони все одно можуть запропонувати менше, ніж раніше. 

Тим ціннішим виглядає те, що ви робите. Ну а де можна знайти ваші записи? 

Я вирішила публікувати свої записи в різних видавництвах, а не в Інтернеті, який є бездонною ямою, де їх було б важко знайти. Завдяки тому, що записи публікуються видавцями, доступ до них простіший. Фізично мої альбоми вийшли в видавництві "Солітон". На даний момент їх два: "Відлуння зубрового краю" з Біловезької пущі та "Відлуння лосиного краю" з долини річки Бєбжа. Найближчим часом я видам свої записи з Перу, з Амазонки, а також планую проект "Чотири пори року", тобто альбоми зі звуковими пейзажами, характерними для зими, весни, літа та осені. Справа не у фінансових питаннях, адже останнім часом я майже не маю прибутку від поширення записів. Для мене важливо не використовувати записи природи в суто комерційних цілях, тому що природа не вимагає аби ми платили за те, що слухаємо її. Я хотіла зберегти здоровий глузд між доступністю моїх записів і можливими, хоча на практиці символічними, фінансовими вигодами. 

У листопаді ви потрапили до списку 100 найвпливовіших і найбільш надихаючих жінок 2023 року BBC. Британський мовник описав вас як виняткову звукову документалістку, зазначивши, що в середовищі людей, які записують природу, домінують чоловіки. Чи справді це так? 

Запис природи - це щось дуже нішеве, і загалом цим мало хто цікавиться, але дійсно - це професія, в якій домінують чоловіки. Я трохи дивуюся, що жінки досі не стали помітнішими. У мене багата колекція з кількох сотень альбомів із записами природи, серед яких одна чи, можливо, дві назви, співавторами яких є жінки. Чому серед нас так мало жінок? Я не можу відповісти на це питання. Переконана, що запис природи доступний кожному. 

Обґрунтовуючи свій вибір, BBC також зазначила, що ваша унікальність підтверджується ще й тим, що ви незряча від народження. Що ви думаєте про такий підхід до цього питання? Чи впливає відсутність зору на вашу роботу та повсякденне життя? 

У контексті сприйняття інвалідності суспільством я б виділила дві крайні точки зору: перша припускає, що це щось жахливе і що люди з інвалідністю стають героями, які борються з болісною і драматичною буденністю. Я не хочу, щоб мене неправильно зрозуміли: я знаю, що є люди, з набагато більш обмеженими можливостями, ніж я, які мають величезні проблеми з повсякденним функціонуванням. Але коли ми говоримо про відсутність зору, деякі люди думають, що це така трагедія, що спроба щось зробити незрячою людиною є вершиною досягнень, яка вимагає виняткового самозречення. 

З іншого боку маємо іншу крайність, з якою, як мені здається, ми стикаємося все частіше. Йдеться про приниження інвалідності: кажучи, що нічого не сталося, що це насправді не перешкода, що сліпим людям насправді краще, тому що вони звертають увагу на речі, які зрячі люди пропускають, тощо. 

Маю відчуття, що добре було б знайти золоту середину. Чи зупинив мене брак зору? О ні, я намагаюся робити те, що можу. Але чи це велика перешкода? Так. Хоча б тому, що я ніколи не можу піти сама на запис у ліси чи заболочені місця. Я повинна враховувати можливості інших людей і їхні плани. Я б не сказала, що незрячі люди могли б функціонувати без підтримки, хоч і епізодичної, зрячих, тому що без їхньої допомоги деякі речі неможливо зробити. Я усвідомлюю, що ніколи не стану людиною, яка зафіксувала рекордну кількість видів на всіх континентах. Я знаю, що, мабуть, не зможу зробити це сама. Але це також урок для мене: якщо є якась пристрасть, найголовніше - не втрачати себе в ній, і я дуже пильную з цим. 

Нещодавно я зловила себе на дечому, коли планувала поїхати на стоянку гусей на озеро Ледниця. Я вирішила, що краще, якщо я буду там з п’ятниці по понеділок, тому що тоді я матиму записи трьох сесій. Потім виявилося, що хтось не може поїхати зі мною, тому я можу залишитися лише на два дні. Здавалося, що це замало, а потім до мене дійшло, що колись я була б в захваті, навіть якби у мене було лише одна сесія. Мені б не хотілося йти в цьому напрямку, щоб раптом не виявилося, що я перебуваю під тиском власних очікувань і мені все одно недостатньо. 

Коли ви дізналися, що ВВС хоче включити вас у свій список? 

Нещодавно BBC зв’язалася зі мною, щоб запитати, чи прийму я номінацію, і я пристала на пропозицію, тому що, окрім проектів, про які я згадувала раніше, є ще кілька, які я хотіла б зробити. І якщо мені вдасться пробитися до ширшого кола, то тим легше буде це здійснити. Я хотіла б записати особливий альбом, який можна було б передати лікарням і хоспісам. Звуки природи настільки універсальні і настільки тонкі, що, правильно підібрані, вони неодмінно можуть допомогти людям з різними проблемами. Записи у мене вже більш-менш відібрані.