Свято Незалежності. Що сталося 11 листопада 105 років тому?

На рубежі жовтня-листопада 1918 р., коли очевидним став розпад Австро-Угорської монархії та неминучою - поразка Німеччини, поляки дедалі більше відчували, що відродження незалежної польської держави вже близько.

Міжнародна обстановка була для Польщі надзвичайно сприятливою. Чотири роки до того, коли почалася Перша світова війна, поляки могли лише мріяти, що коли вона закінчиться, усі три держави-загарбниці будуть фактично безсилі.

Шансу даного історією поляки не змарнували і активно почали перебирати владу на польських землях, окупованих центральними державами. З 19 жовтня 1918 року в Цєшині діяла і виконувала урядові функції Національна Рада Цєшинського князівства. 28 жовтня 1918 р. у Кракові польські депутати австрійського парламенту створили Польську ліквідаційну комісію, яка через два дні взяла владу в Галичині. Її очолив Вінцентій Вітос, лідер Польської народної партії "Пяст".

31 жовтня почалося захоплення влади в частині королівства, окупованій Австро-Угорщиною. У ніч з 6 на 7 листопада в захопленому кількома днями раніше Любліні було створено Тимчасовий народний уряд Польської Республіки, прем’єр-міністром якого став лідер галицьких соціалістів Ігнацій Дашинський.

З вересня 1917 р. у Варшаві діяла Регентська рада, створена Німеччиною та Австро-Угорщиною. До її складу входили князь Здзіслав Любомирський, архієпископ Александр Каковський і граф Юзеф Островський. У грудні 1917р. Регентська рада створила кабінет міністрів на чолі з Яном Кухажевським.

Раду критикували за надмірну покору перед загарбниками та за консерватизм поглядів. Однак на початку листопада 1918 р. регенти зрозуміли, що їхня політична роль підходить до кінця, і спробували призначити уряд, який мав би широку громадську підтримку і якому вони могли б передати владу з впевненістю, що він якомога швидше проведе вибори до Сейму.

Політичну ситуацію у Варшаві докорінно змінило прибуття спеціальним поїздом із Берліна 10 листопада 1918 р. звільненого з магдебурзької фортеці Юзефа Пілсудського. На Головному вокзалі його привітав, серед інших, князь Здзіслав Любомирський, який представляв Регентську раду.

Професор Томаш Шрамм, оцінюючи тодішню позицію Пілсудського, писав: "В його особі з'явився серйозний політичний чинник: лідер, осяяний спогадами про його багаторічну діяльність".

Незабаром після прибуття до Варшави Пілсудський провів переговори з членами Регентської ради. Через це він скасував заплановану поїздку до Любліна, де на звільнених територіях три дні діяв Тимчасовий уряд Польської Республіки на чолі з Ігнацієм Дашинським.

На рішення Пілсудського залишитися в столиці, безсумнівно, вплинув той факт, що на день його прибуття до Варшави німецька окупація вже була в стані розкладу і перспектива створення Національного уряду в столиці здавалася дуже близькою.

Прибуття Пілсудського до Варшави викликало широкий ентузіазм серед її мешканців і лише на один день випередило новину про те, що делегація німецького уряду підписала перемир’я поблизу Комп’єна, завершивши бойові дії Першої світової війни.

У ці дні поляки зрозуміли, що після років неволі вони повернули собі незалежність. Єнджей Морачевський так описав атмосферу цього унікального моменту: "Неможливо передати це сп’яніння, цей шалений настрій, який охопив польське населення в той момент. Через 120 років кордони прорвано. Свобода! Незалежність! Єдність! Своя країна! Назавжди!"

11 листопада 1918 р. Регентська Рада "зважаючи на зовнішню і внутрішню небезпеку, що насувається, для впорядкування всіх військових справ і збереження порядку в країні" передала військову владу і командування підпорядкованими їй польськими військами бригадиру Юзефу Пілсудському.

Через три дні Регентська Рада саморозпустилася, проголосивши, що "відтепер наші обов’язки та відповідальність перед польською нацією ми у Ваші руки, пане Головнокомандувачу, віддаємо щоб передати їх Національному Уряду".

Пілсудський, маючи широку громадську підтримку, вирішив перебрати владу у регентів.

18 листопада був сформований перший офіційний уряд незалежної Польщі ще одним соціалістом Єнджеєм Морачевським.

Через чотири дні, 22 листопада 1918 року, уряд підготував а Пілсудський затвердив "Декрет про найвищу представницьку владу Польської Республіки". Відповідно до цього декрету, який був своєрідним основним законом, Пілсудський, як Тимчасовий Начальник Держави, перебрав на себе "Верховну владу Польської Республіки" і мав її здійснювати до моменту скликання Законодавчого Сейму.