Церемонія вшанування 53-х роковин "Грудня'70" відбулися в суботу перед Пам'ятником загиблим працівникам судноверфі в Гданську. "Дорога до вільної Польщі позначена хрестами, які вшановують жертву тих, хто мужньо відстоював права та гідність нації", - написав президент Анджей Дуда у листі до учасників. Суботню церемонію організувало Правління Гданського регіону незалежної профспілки "Солідарність"

Перед покладанням квітів і запалюванням свічок учасники виконали державний гімн, зачитали звернення загиблих і помолилися за жертв робітничих протестів на Узбережжі в грудні 1970 року.

Лист президента. "Хрестами вимірюється свобода"

Громадський радник президента Польської Республіки Пьотр Карчевський зачитав листа, в якому президент Анджей Дуда написав, що "свобода вимірюється хрестами".

"Дорога до вільної Польщі позначена хрестами в пам’ять про жертву тих, хто мужньо вимагав прав і гідності нації та різними способами боровся за справедливу та солідарну вітчизну. Це також хрести на могилах учасників подій Грудня 1970 року, вбитих функціонерами комуністичного режиму, а також пам'ятні хрести, встановлені на їхню честь у Гданську, Щецині, Ельблонгу та інших містах Польщі. У ці дні під ними стає особливо багато квітів і свічок - знаків пам’яті співвітчизників, на чиї волання про хліб і волю відповіли кулями, кийками та репресіями", - написано у листі.

"Я доєднуюся до учасників сьогоднішніх урочистостей, віддаючи данину пам'яті героям грудня 1970 року. Дякую вам за мужність, чесність, рішучість іжертовність, завдяки яким наша нація нарешті перемогла, повалила червону диктатуру і відбудувала вільну Польщу. Я глибоко вірю, що пам’ять про ті трагічні події залишиться як застереження та завжди актуальне зобов’язання зміцнювати нашу суверенну державу, засновану на принципі солідарності, і забезпечувати успішний і справедливий розвиток Польської Республіки", - сказав президент Анджей Дуда у своєму листі.

Після покладання вінків учасники церемонії пройшли вулицями Гданська на святу месу. до базиліки святої Бригіди.

14-22 грудня 1970 року, головним чином у Гданську, Гдині, Ельблонгу та Щецині, армія та міліція жорстоко придушили виступи робітників. Причинами страйків були тоталітарне правління першого секретаря ЦК Польської об’єднаної робітничої партії Владислава Ґомулки та жахлива економічна ситуація в країні. Робітники були змушені вийти на вулиці перед Різдвом через різке підвищення цін на багато товарів, особливо на продукти харчування. Перший страйк 14 грудня оголосили працівники найбільшого промислового підприємства на Узбережжі - Гданської судноверфі імені Леніна, вимагаючи гідних умов життя, скасування підвищень цін і підвищення заробітної плати. Інші підприємства в Гдині, Ельблонгу та Щецині наслідували їхній приклад.

Комуністична влада вкотре відповіла силою. Солдатам і поліцейським наказали стріляти по робітниках.

Кат Триміста

"Ще раз, суднобудівники, повторюю заклик до вас: починайте нормально працювати. Для цього є всі умови", - заявив увечері 16 грудня тодішній віце-прем'єр в ефірі місцевого телебачення і радіо, менш ніж за 10 годин до кривавих подій.

Станіслав Кочолек, який закликав страйкарів до роботи у телевізійній промові, знав, що наступного ранку військо заблокує верф. Після грудневих подій він втратив місце в Політбюро ЦК Польської об’єднаної робітничо їпартії, але "в покарання" став багаторічним послом ПНР. Зокрема, в Москві, Тунісі та Люксембурзі.

У 1980-1982 роках він був першим секретарем воєводського комітету Польської об'єднаної робітничої партії у Варшаві. Він ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності за свої дії. Його покарали лише морально - назвали, вказавши ім'я та прізвище, "катом Триміста" у "Баладі про Янека Вишневського" Кшиштофа Довгялло (музика Мєчислава Холєва) та в романі "Камбала" лауреата Нобелівської премії Гюнтера Ґрасса.

Жертви бійні в Гдині

Трагічним символом грудня 1970 року стала фотографія процесії, яка несе на дверях тіло розстріляного юнака та закривавлений червоно-білий прапор. Убитим був вісімнадцятирічний Збігнєв Годлевський, працівник Гдинської верфі імені Паризької комуни. Годлевський вважається прототипом героя пісні "Янек Вишневський упав", хоча подібних трагедій у той час траплялося більше.

Збігнєв Годлевський, як і інші жертви гдинської бійні, був похований таємно, під покровом темряви, на цвинтарі в Гданську-Оливі. Через рік родині вдалося ексгумувати та перевезти останки до рідного міста Ельблонг. Зараз одна з вулиць цього міста носить ім'я загиблого молодого робітника верфі. Вулиця Годлевського є також у Зеленій Гурі, де він народився. У свою чергу Гдиня вшанувала не людину, а легенду. Янек Вишневський став покровителем вулиці, де 17 грудня 1970 року були вбиті робітники верфі, які йшли на роботу.

Вєслав Каспшицький, сімнадцятирічний учень ПТУ, був жорстоко "побитий невстановленими співробітниками МО". Він отримав травми хребта та нирок, травму голови зі струсом мозку, що призвело до тяжкої невиліковної хвороби.

17 грудня Каспшицький йшов проспектом Танкістів до матері, яка працювала медсестрою в лікарні. Його зупинив патруль міліції.

- Я опинився на підлозі. Троє підбігли до мене і почали копати ногами. Я тоді не втрачав свідомості, це було лишень "привітання", - згадував він.

- Нас почали стригти такими мисливськими ножами. У мене не було довгого волосся, тому я більше страждав. Тоді ж вони принесли дерев'яне крісло, - розповів Каспшицький через роки.

- Вибирали деяких, наказували лягти поперек цього крісла і били (...) наосліп, де могли. Ми відскакували до однієї стіни, до іншої. Після ударів шкіра почала тріскатися і кровоточити, а на підлозі було місиво крові та волосся, - описував він.

Розповідь Каспшицького, яка викликає образи звірств і злочинів гестапо, НКВД і сталінської безпеки, записав професор Єжи Ейслер у виданні "Грудень 1970".

Каспшицького ще били кийками різної довжини службовці, вишикувані в шеренгу. Нарешті він опинився серед трупів, що лежали в підвалі будинку Президії. Там його знайшов голого серед трупів комендант Кунерт, який помітив, що він ще теплий, викликав швидку допомогу і Каспшицького доставили до міської лікарні в стані клінічної смерті

проф. Єжи Ейслер

"Грудень 1970"

Після тривалого лікування Каспшицький, який страждав на посттравматичну епілепсію, став молодим пенсіонером, "вісімнадцятирічним інвалідом війни в мирний час", - резюмував професор Єжи Ейслер. Вєслав Каспшицький помер 23 квітня 2019 року у віці 65 років. Його як героя використав Антоній Краузе в художньому фільмі 2010 року "Чорний четвер".

Двері, на яких несли вбитого Збігнєва Годлевського, знайшла у 1981 році в туалеті Гданського управління польських державних залізниць тодішня репортерка "Tygodnik Solidarność" Малгожата Нєзабитовська.

- Я була впевнена, що вони зникли, - сказала вона в 2010 році в ефірі TVN24.

- Вони були точнісінько такі як за часів Польської Народної Республіки: нефарбовані, брудні, з облупленою фарбою, - описувала Нєзабитовська. Як це було, їй розповіли учасники пам'ятної ходи.

- Як їх несли, як ті двері потрапили під президію, де жив один із працівників. Наступного дня він побачив ці двері, тому що їх кинули в якийсь момент під час сутичок з міліцією. Вони принесли їх наступного дня і сказали: ну, ми повинні були це принести, бо ж у цей час не можна користуватися туалетом, - розповіла Нєзабитовська, згадуючи обставини, за яких вона збирала інформацію для репортажу про двері - один із символів бійні на Узбережжі.

Нині історичні двері знаходяться в костелі Найсвятішого Серця Ісуса в Гдині, в створеній отцем Гіларієм Ястаком Каплиці робітників верфі, портових працівників і людей моря. Там же зберігається закривавлений польський прапор, який несли в процесії.

Отець Ястак: це була помста

"17 грудня, у "чорний четвер", прелат відправив першу в Польщі святу месу за вбитих на вулицях Гдині. Він негайно організував всебічну допомогу постраждалим і нужденним, особливо родинам жертв. Після грудневої трагедії отець Гіларій Ястак збирав інформацію про вбитих і репресованих, бажаючи створити правдиву картину подій, підготував меморіали", - нагадали на сайті "Гдинського Пантеону". "17 січня 1971 року отець Гіларій Ястак надіслав листа до примаса Стефана Вишинського, в якому описав перебіг подій", - додали редактори сайту.

"Навіщо в четвер, 17 грудня 1970 року, у Гдині-Верф влаштували пастку, в яку загнали людей і по них відкрили вогонь з автоматичної зброї? Відповідь по-нелюдському проста: саме для того, щоб по них стріляти. Три дні до того

люди, яких роками принижували, повстали, коли перед Різдвом було запроваджено різке підвищення цін на продукти харчування. Вони вийшли на вулиці спочатку в Гданську, а наступного дня в Гдині. Бійня в Гдині була помстою: вона мала провчити робітників, показати, що "хто підніме руку проти народної влади, тому влада відріже цю руку", як це у 1956 році сформулював Юзеф Циранкевич", - написав Павел Кукля на сайті Gdynia.pl 15 грудня 2020 року.