Танці з леопардами, або німецькі танки, Захід, Україна та польська справа. Коментар Яцека Ставіського

Більшість поляків негативно та з розчаруванням сприйняли вагання Німеччини та тривалі дискусії щодо відправки чи не відправки танків в Україну. Це природна реакція, яка в принципі не дивує нікого. І, до речі, також не дивує тих, хто серйозно займається європейською політикою в Німеччині. Поляки, як і литовці, латвійці, естонці та фіни чи шведи, бачать в озброєнні України ще один бар’єр проти росіян, які просуваються на Захід, тобто до наших кордонів. Чим більше західної зброї в руках української армії, тим менше Росії по сусідству. Рівняння просте і в принципі не може бути спростовано жодними серйозними аргументами.

Подібним чином міркують найважливіші країни Заходу - США, Франція, Велика Британія та Німеччина. Подібним чином, що не завжди означає ідентично. Для багатьох західних політиків постачання зброї Україні, що воює, є одним із елементів більшого цілого. Якщо ми очікуємо, що наші аргументи нікого не здивують, тоді нехай нас не дивуватимуть міркування, які ми чуємо або підозрюємо на Заході щодо ширшого дипломатичного та військового контексту нинішнього конфлікту.

Параметри підтримки України визначили Сполучені Штати як лідер вільного світу та лідер великої коаліції, що підтримує українську державу та націю у війні проти російського агресора. Ці параметри варто пам’ятати кожного разу, коли ми думаємо про постачання техніки в Україну. Це: запобігання прямій війні між Заходом і Росією з одночасним запобіганням падіння України, максимальне уникнення залучення західного альянсу до військових дій на українській території, утримання від проголошення необхідності краху режиму Путіна в Росія в очікуванні мирного завершення диктатури Путіна, блокування доступу Росії до західної економіки, якщо політика Кремля не зміниться докорінно; і, нарешті, запобігання використання Росією зброї масового знищення у цій війні.

Останньої мети досягають чітким повідомленням Москві, наскільки иасштабною буде відповідь Заходу на порушення очевидного табу на використання ядерної чи хімічної зброї на європейському континенті. Будь-хто, хто є відповідальним політиком у Вашингтоні, Лондоні чи Парижі, тримає на столі такі чи подібним чинлм сформульовані параметри під час прийняття різних рішень в українському питанні.

З польської точки зору, ці параметри також не містять протиріч. У Польщі жодна розумна людина не хоче війни між Заходом і Росією, і водночас є всезагальна згода на те, що у справі допомоги Україні треба йти дуже далеко, щоб допомогти їй пережити агресію як незалежній державі та захиститися від повернення залежності від Москви. Однак цього недостатньо. Національні інтереси Польщі вимагають уже зараз визначити параметри післявоєнного періоду. Варто підготувати базовий пакет польських очікувань на той час, коли почнеться навіть початкова дипломатична гра щодо майбутнього України та нова перестановка у сфері безпеки та союзів не лише в нашому найближчому оточенні, але й навіть тих, де Польща є учасником.

Спробуймо уявити ці параметри.

По-перше, досить ідей про фінляндізацію України, тобто про її нейтралізацію. Оскільки сама Фінляндія прзбавляється залишків фінляндізації, нехай це гасло опиниться лише в архівах та історичних працях. Для Польщі післявоєнна Україна - це Україна, яка присутня в західних альянсах, міцно інтегрована у військовій сфері із західним світом, присутня за столом усіх дипломатичних конференцій.

Тому, в це - по-друге, у Польщі не може бути згоди на варіант нового Мюнхена, про що мріє Путін і, власне, все керівництво російської держави. В уяві росіян цей новий Мюнхен був би проектом-близнюком Мюнхена 1938 року. Західні держави за згодою з Кремлем визначають політичний, військовий і територіальний статус України, а потім самі мають "пояснити" необхідність поступок і капітуляції перед своїм українським союзником.

По-третє, рішучість українців захищати власну державу та її суверенне місце в Європі показала, що будь-яка можлива нова угода з Росією про умови європейського порядку повинна містити гарантії для інших народів, наприклад, білоруського, що вони можуть, за бажанням, вільно і самостійно обирати напрямок внутрішньої та зовнішньої політики. Це означає, що немає згоди не тільки на новий Мюнхен, але й на нову Ялту, тобто поділ Європи за сферами впливу.

Хтось скаже, що такі параметри, з точки зору Польщі у міжнародній політиці не є чимось новим. Так, у цьому немає нічого нового, але від 1990 року Польща не наражалася на таку явну загрозу власній безпеці, як після агресії Росії проти України. Тому необхідно здмухнути з них пилюку і пригадати.

Як всього цього досягти? Як запровадити в західне мислення польські параметри, що стосуються повоєнного порядку? Поки що здається, що західний альянс, принаймні на словах, говорить майже те саме. Завдання польської дипломатії - назавжди запровадити ці параметри в західне мислення. А для цього необхідно здобути до них прихильність у більшості столиць західного світу.

І тут постає особливо важливе завдання: переконати більшість політичних еліт Німеччини, що новий Мюнхен і нова Ялта будуть небезпечними рішеннями і для самої Німеччини. Такі тимчасові оборудки, які мали б на деякий час відсунути примару нової агресії, дестабілізуватимуть Центрально-Східну Європу, що в інтересах Росії, але не Німеччини. Її економічна та, значною мірою, політична сила базується на стабільному економічному розвитку найближчих сусідів, від Фінляндії до Чорного моря. Німеччина розірвала або розриває економічні зв'язки з Росією, визнаючи після агресії проти України, що торговельні угоди не змінили Росію на краще, а можливо - змінили на гірше. Полишити найближче оточення Німеччини на милість Росії - це наразити німецьку економіку на інфікування та руйнацію результатів десятиліть стабільного розвитку сучасної німецької держави.

Не всі в Німеччині будуть прихильниками цієї точки зору. Треба знати, що змушує деяких німців дивитися на український конфлікт інакше, ніж Польща чи Естонія. Декого можна переконати. Але варто зауважити, що німецькі дебати щодо політики безпеки, миру та війни є жвавими та напруженими, і це відкриває можливості для участі в цих дебатах.Ми можемо нагадувати німцям, що вони помилялися щодо Росії. Робити це варто, але з чуйністю, щоб не перестаратися, повторюючи, ніби хвалько на уроці, що ми єдині відчули, що трапиться, а інші були в кращому випадку недалекоглядними. У міжнародній політиці хвальки як і у шкільному класі - непопулярні. Вступ у політичні дебати в Німеччині має бути спрямований на те, щоб переконати німців взяти участь сьогодні у великій допомозі Україні, після війни у ​​відбудові України та, нарешті, у створенні міцних основ для мирної Центрально-Східної Європи.

Німецьких неонаціоналістів і неотрадиціоналістів з "Альтернативи для Німеччини", союзників партії Ле Пен у Франції та австрійських "свободівців", які в захваті від Brexit, це навряд чи переконає. Вони хочуть повернутися до Німеччини, яка вилучена з європейського порядку, робить те, що хоче, і часто дивиться на Кремль як на союзника або принаймні як на джерело натхнення. Бачення Європи, притаманне AfD, суперечить польським національним інтересам і, навіть, небезпечне для нас. Не надаються до переконання і радикальні німецькі ліваки з партії Ліві-Die Linkeі. Вони хочуть нейтральної, пасивної, "незалежної" Німеччини, яка, з нашої точки зору, рано чи пізно піде своїм шляхом, найчастіше шляхом послаблення співпраці із Заходом, що, у свою чергу, посилить орієнтацію на співпрацю з Росією.

Всіх інших переконувати можна. "Зелені", колись противники НАТО, які закликали під час холодної війни та радянської загрози до ліквідації Бундесверу, вже роки вимагають розірвати пакти з Кремлем у сфері енергетики, а сьогодні найголосніше закликають доозброїти Україну. Після боснійської війни колишні крайні пацифісти зрозуміли, що пацифізм не означає, що німці повинні залишатися осторонь через пам’ять про Освенцім, але власне через пам’ять про Освенцим вони повинні діяти та втручатися в ім’я захисту миру та прав людини. 

Переконувати можна соціал-демократів, на совісті яких далекосяжні контакти з Росією, але які ніколи не відмовлялися від принципів повоєнної політики Німеччини: участь у НАТО, союз з Америкою, американська присутність у Німеччині та залучення до Європейського Союзу. Давайте спробуємо переконати СДПН, у тому числі канцлера Шольца, що принцип балансу між Заходом і Москвою як опори миру в Європі більше не діє і що шлях до миру веде через поразку російського імперіалізму, а не спроби приголубити його. Напевно, найпростіше буде переконати у наших параметрах хадецькі партії - ХДС-ХСС і вільних демократів із ВДП. Там атлантичні інстинкти, близькі до польських, найсильніші. Важливо, що більшість впливових німецьких ЗМІ, включно з популярним таблоїдом "Bild", сьогодні прихильно ставляться до аргументів, висловлюваних поляками.

Час від часу в Польщі ставлять запитання, чого боятися більше: чи німецьких танків, чи німецької пасивності? Останні кілька днів принесли відповіді. Пасивна Німеччина дестабілізує і тому є небезпечною. Країна з таким економічним потенціалом не може бути пасивною. Загрозою є не німецькі танки, а їх відсутність в оборонній війні України в умовах агресії путінської Росії. Квадратура кола, яка завжди була проблемою сили і слабкості Німеччини в європейській політиці, тепер, принаймні на даний момент, втратила актуальність. Ми з полегшенням бачимо, як німецькі танки йдуть в Україну і як німецькі солдати, які керують системами Patriot, прибули як союзники, щоб охороняти безпеку Польщі. Перефразовуючи Черчилля: вичерпавши всі можливості, німці прийняли правильне рішення. Ффух.