Мар’ян Турський: маю обов’язок повторити заклик - люди, не будьте байдужими до зла

У середу опівдні перед пам’ятником Героям гетто у Варшаві відбулися основні урочистості з нагоди 80-ї річниці початку повстання у Варшавському гетто.  Виступав, серед інших, й  Маріан Турський, історик і колишній в'язень Освенціма.

- Ми зібралися разом, я думаю, з трьох причин.  Перша причина - висловити захоплення та шану мешканцям гетто за їх героїзм, рішучість, страждання та мученицьку смерть, - сказав він.  Турський попросив присутніх подивитися на пам'ятник героям гетто. 

- Ми бачимо фігури бійців з ножем, з гранатою, з гвинтівкою, - наголосив історик.

- Але після цього, будь ласка, якщо можете, подивіться на інший бік цього пам’ятника, його зворотній бік.  Це процесія мирних жителів.  Тих, хто не хотів віддалятися від своїх близьких, від беззахисних старих і жінок.  Це два обличчя одного страждання і героїзму, - зазначив він.

- Друга причина, чому ми сьогодні тут стоїмо, - це запитання: як це сталося і чому?  - продовжив Турський. 

- Я не маю на меті применшувати провину поневолених фашизмом німців, які підтримували Гітлера, я не маю на меті применшувати їхню провину перед багатьма країнами, націями та соціальними групами.  Вони зробили щось неймовірне.  Заледве не до повного знищення євреїв, - наголосив він.

Але, -  зазначив він - "підвалини існують багато сотень років". 

- Цим підґрунтям був антисемітизм.  І тут я не можу не задати питання: Чому?  Чому люди відчувають страх перед тим, кого вважають чужим?  Чому упередження та забобони щодо цього незнайомця віддаляють його від суспільства?  Чому цю відчужену людину потім дегуманізують, позбавляють людських рис?  Чому антисемітизм пройшов шлях від недовіри до чужого, через витіснення його з суспільства, через фанатичну ненависть до винищення?  Чому ми й сьогодні маємо боротися з антисемітизмом?  -  запитував Турський.

 Він також розповів про "третю причину  зустрічі". 

- Кожне покоління читає факти минулого зі своєї точки зору, і це нормально.  Порівнює минулі події з сьогоденням.  Я скажу вам, що спадає мені на думку сьогодні, коли я розглядаю події квітня-травня 1943 року, - продовжив він.

Він згадав, що сам був не у Варшавському гетто, а в Лодзькому гетто, звідки його відправили до Освенціма.  Він розповів, що з табору смерті його визволила радянська армія, більшість якої становили росіяни. 

- Моя вдячність їм, тим, хто визволяв мене з німецьких таборів, супроводжуватиме мене до останнього дня мого життя, - визнав він.

- Але чи можу я бути байдужим, чи можу я мовчати, коли сьогодні російська армія нападає на нашого сусіда і захоплює його землю?  Чи можу я мовчати, коли російські ракети руйнують українську інфраструктуру, будинки, лікарні, культурні пам’ятки та викликають стрімке зростання смертності та зниження тривалості життя сотень тисяч мирних людей?  Чи можу я мовчати, коли бачу долю Бучі, а знаю, як німці знищили польський Міхнюв і білоруську Хатинь, - перерахував він.

Турський згадував: "Один із командирів повстання в гетто Марек Едельман (…) часто повторював важливі слова: Найважливіше це життя.  А коли є життя, найголовніше - це свобода, і часто за цю свободу доводиться віддавати життя".

Турський нагадав, як "125 років тому у відповідь на антисемітський скандал Дрейфуса Еміль Золя вигукнув "J'accuse" - я звинувачую. 

- Цей крик Еміля Золя сколихнув Францію і, певним чином, Європу.  Я глибоко переконаний, що сьогодні звідси, з Варшави, треба повторити цей заклик "звинувачую".  Треба протистояти антисемітизму, порушенням прав людини, агресії на землі сусіда, фальсифікації історії, неповазі до інтересів і волі меншості, якою б вона не була, з боку правлячої більшості, де б вона не була, - закликав він.

- Маю обов’язок повторити заклик: Люди, не будьте байдужими до зла.  Люди, будьте пильними.  Ненавистю дуже легко зібрати прихильників.  Та чи не принесе вона загибель мені, тобі,  нашим дітям і онукам?  Тому тих, хто сіє ненависть, "J'accuse" - я звинувачую, - додав Турський.